Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Дрес-код для субкультур — це справжній «код для своїх». Слово «код» ми тут розуміємо у двох значеннях — правила і шифр. Правила одягу у племінних групах, так само, як і музичні огляди, наведені вище, зашифровані спеціальною мовою, кодом для втаємничених, який не так просто зрозуміти «чужим». До того ж зашифрований дрес-код надзвичайно строгий — якби такі чітко прописані правила були в школі чи вдома, то без бунту не обійшлося б. Відхилення від приписаної уніформи не вітаються — це добре відомо всім, хто хоча б раз приперся до популярного нічного клубу в невідповідному одязі. Суть навіть не в тому, що ви одягаєте, а як ви це робите. Якщо вовняні шапки заведено натягувати по самі брови, то шапку носити треба тільки так і ніяк інакше. І нічого страшного, що так ви схожі на шестилітку, яку одягала мама-квочка. Якщо худі заведено защібати під саме горло, а капюшон насунути на чоло, що вас, знову-таки, робить навдивовижу вразливим і дитячим, то тільки так треба носити худі. Якщо ви гот, то треба носити все чорне, робити білосніжний макіяж, очі підводити чорним, а губи — темною помадою. І ще волосся обов’язково має бути довге! Без довгого волосся, хай навіть все решта — вбрання і макіяж, відповідатиме загробній стилістиці, ви будете виглядати як «личинка» гота, а не справжній гот. Відрощуйте хутенько, купуйте перуку чи нарощуйте, але волосся має бути довге і край!

Не подумайте, що в межах субкультурної групи немає різноманітності чи простору для маневру із самовираженням. Я лише хочу сказати, що варіації на тему мають дуже конкретні межі: можна роздивитися навколо і обрати своє, але тільки з обмеженого матеріалу. Якщо ви гот, то це має бути зрозуміло з півпогляду; якщо ви гранджер, то має бути видно одразу, — інакше немає змісту бути членом субкультури. Серед неформалів є ортодокси, а є помірковані члени общини. Пол Годкінсон у блискучому дослідженні про культуру готів цитує розмову з готом: на питання: «Що таке бути готом?» — гот відповів так: «Це означає мати повну свободу в одязі і самовиражатися так, як цього хочеш». На що Годкінсон зауважив, що «іноді відповіді неформалів на прямі питання спонукають до двозначних висновків». Якщо розшифрувати, то Годкінсон дуже ввічливо сказав: «Та що ж ви не кажете!».

А от інформаторка виявилася більш проникливою: відповідаючи на питання, чому так важливо бути «іншими», вона відповіла: «Та так, всі сурмлять про те, які вони особливі, але всі готи мають однаковісінькі “стіли”! Розумієте до чого я? …Ох, які ми індивідуальні у рваних топах-сітках і нью-рокзах (марка черевиків)» А третій респондент все гарненько підсумував і напрочуд відверто пояснив суть конфлікту: «Та ніхто не стає готом, бо хоче виділятися, але разом з тим ти хочеш бути не таким, як усі. У компанії готів ти зливаєшся з готами, але для інших — ти відрізняєшся».

Останній коментар свідчить на користь мого припущення про те, що англійська «ексцентричність» має командний характер — її суть радше полягає у колективній диференціації, а не в одноосібній оригінальності. Ми хочемо бути креативними та «іншими», але соромимося «виділятися», а ще хочемо бути своїми і вписуватися у товариство. Рішення є — приєднуємося до субкультурної групи і стаємо ексцентриками всі разом, однаково! Сидимо на двох стільцях одночасно, так би мовити: азарт повстанців та безпека конформістів. Який прекрасний компроміс по-англійськи! Зовсім трішки лицемірний, щоправда, але це таке, деталі…

Правила гумору

Закодовані одіжні одкровення неформалів, як і решта англійських розмов, наскрізь пронизані гумором. Раніше, пишучи про роль одягу в масовій культурі, я уже згадувала, наскільки важливим є правило про надмірну серйозність (Перша заповідь англійського гумору). На моє здивування, з’ясувалося, що цього правила строго дотримуються і члени молодіжних субкультур.

Загальновідомо, що молоді люди, особливо самовпевнені підлітки, схильні сприймати себе надто серйозно. Оскільки одяг служить першочерговим засобом відгородження від ненависної маси і одне від одного, одяг визначає приналежність до племені і засвідчує особистість, тож цілком прогнозовано, що молоді люди носяться з ним, як курка з яйцем. Це можна зрозуміти і пробачити. Я була готова, що в субкультурних групах не діятимуть правила іронії та не буде заборони на надмірне завзяття. Мені здавалося, що молоді племена не зможуть висміяти свої звички одягатися — і це цілком зрозуміло — а як зможуть, то робитимуть це неохоче.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература