Навіть якщо я вам покажу світлину неформальної молоді, а не просто фото пересічних обивателів, ви одразу ж завиграшки впізнаєте, в яку епоху процвітала та чи інша субкультура. І тут ми впритул наблизились до теми «племінного» дрес-коду. Англійська субкультура із власною неформальною модою, яка відрізняється від масових модних тенденцій, — це далеко не новинка. У середині XIX століття контркультурна течія прерафаелітів посприяла виникненню «артистичного» стилю в одязі — це був такий собі середньовічний ретро-лук, але із вкрапленнями модерного натуралізму. А він зі свого боку, став спонукою для декадентського «естетизму» кінця XIX століття, а також для «богемного» — розхлябаного, але вже трохи жвавішого — стилю початку XX століття. У 1950-х свій виразний стиль мали тедді-бойз, студенти та молоді митці. Їм на зміну прийшли круті мóди та брутальні рокери, а тоді з появою хіпі в кінці 1960-х — на початку 1970-х, знову запанували м’якші, артистичніші, навіть богемні луки. А потому — різкі панки, скінхеди та готи (готи й досі залишаються популярною субкультурою). У 1990-х ми повернулися до легких, богемних, природних луків, але вже з відтінком гранжу, красткору та поборників усього «еко». У нульових маятник хитнувся на темний бік — з’явилися неометалісти, гангста та «блінг-блінг». І далі по колу. Якщо тенденція не зміниться, то у 2010-х, — а то й раніше — нам слід очікувати на відродження еко-богемно-хіпарських настроїв.
Я вже, либонь, виснажила вас цим стислим, а від того надто спрощеним викладом, однак, я хотіла пояснити, що субкультури були завжди і вони завжди відрізнялися вбранням — від масової моди і одна від одної також, — аж поки це вбрання не ставало надбанням мейнстріму і їм доводилося швиденько придумати щось нове.
Єдина суттєва зміна, яка недавно впала мені в око, — це різноманіття субкультур. Тенденція у зростанні трайбалізму пояснюється, мабуть, реакцією на «глобалізацію», яка охопила масову культуру. Колись молоді англійці, які хотіли самовиразитись і заодно подратувати батьків, мали на вибір одну-дві, ну максимум три, молодіжні контркультури. Зараз цих племінних молодіжних груп є добрий десяток — і кожна ще й має свої розгалуження і дочірні підгрупи. Починаючи з 1950-х, мода молодіжних субкультур тісно пов’язана з музичними напрямами, що, за рідкісними винятками, походять від афроамериканської музики, яку перейняла та переосмислила біла молодь. Тенденція більш-менш актуальна й зараз: кожен музичний напрям — герідж — «Garage» (вимовляємо в риму з «marriage», а не з «barrage»), R&B, хіп-хоп, драм-енд-бас, техно, транс і хаус — має відповідний дрес-код. Так, прихильники техно, хаус і транс одягаються у стилі смарт-кежуал, а решта — у стилі «гангста», з показним гламуром, любов’ю до модних брендів та блискучими прикрасами (в стилі «блінг»).
Стильові відмінності тут майже відсутні, а як і є, то невтаємниченим їх не побачити — так само й музика з незвички звучить на один лад. Самі ж неформали, однак, не лише бачать і чують різницю між, скажімо, хаусом, техно і трансом, вони ще й розрізняють підкатегорії та субжанри, наприклад,
Правило колективної диференціації
Отже, ви в контрах з масовою культурою і впевнено заявили про свою нонконформістську індивідуальність, але так обережно — в затишній безпеці структурованої, врегульованої правилами неформальної групи, у межах якої панують схожі смаки, цінності, жаргон, чіткі кордони і поведінкові коди. Тут немає жодних ризиків помилитися чи зганьбитися у виборі одягу, адже, на відміну від мейнстрімної культури, де правила розмиті, у неформалів з одягом все чітко і ясно. Тож зовсім не дивно, що молоді англійці обирають таку спокійну гавань бунтарства.