Спостерігаючи за англійцями

Кожен підготовчий крок, що веде до сексуального акту, формується правилами англійськості: де ми знайомимось із партнером, як ми фліртуємо, чим ми вечеряємо і як їмо, як розмовляємо, як жартуємо, що п’ємо і як алкоголь впливає на нашу поведінку, яким авто їдемо додому і як ведемо те авто (або ж як поводимося в автобусі чи таксі), до якого дому приведемо партнера і те, як ми говоримо про сам дім і що про нього думаємо, який пес нас зустрічає на порозі, яку музику ми увімкнемо, що пропонуємо випити на ніч, як облаштована спальня, які в нас штори і який в нас одяг, який ось-ось знімемо… Все-все, подобається нам це чи ні, до цього моменту визначене, принаймні частково, тим чи іншим негласним узусом англійськості. Кохаючись, ми не перестаємо бути англійцями, але це свого роду тайм-аут — наші дії не залежать від жодних конкретних, виразно англійських, правил та приписів. Основний інстинкт в нас такий же, як у всіх людей, і ми демонструємо таку ж різноманітність індивідуальних підходів до сексу, як і представники інших культур. Ліжко, принаймні поки в ньому кохаються, — це територія Дикого Поля.

Дисбаланс у секс-освіті

З огляду на все сказане, можна зробити декілька узагальнюючих висновків про секс по-англійськи. Англійці, наприклад, не такі охочі, як їхні побратими-американці, до читання прагматичних порадників про секс та всіляких інструкцій з сексуальних технік. Англійки ж черпають інформацію як не з книжок, то з жіночих журналів. Відтак донедавна чоловіки та жінки мали значний дисбаланс у теоретичних, почерпнутих з книжок, знаннях про секс.

Та тепер чоловічі журнали «для мачо» пропонують ілюстровані статті про те, «як довести жінку до екстазу» і «три прості кроки до множинного оргазму». Навіть неграмотні чоловіки можуть нахапатися знань із опівнічних освітніх програм про секс на Четвертому Каналі або з тих псевдодокументальних серій софт-порно на П’ятому Каналі (розклад там геніальний по часу — програми виходять, якраз коли зачиняються паби!). Тож наші чоловіки стрімко надолужують! Чимало хлопців — та й тих сучасних старших чоловіків теж — докумекали нарешті, що зовсім трохи символічного орального сексу є просто de rigueur і ще й демонструє, що ви не якийсь там безнадійний неандерталець. А особливо меткі вже навіть не чекають, що їм за це вручать медаль!

З ліжка по-англійськи

Après сексу, чи вже вранці, якщо ми собі заснули, неоковирна англійськість повертається. Ми белькочемо таке:

«Мені страшенно соромно, але я щось не пригадую, як тебе звуть…»

«Чи не був би ти такий ласкавий позичити мені рушника?»

«То я піду поставлю чайник…»

«Ні, Монті, ні! Ану поклади! Ми не будемо їсти бюстгалтер цієї милої пані! Що вона про нас подумає? Ану віддай! Поганий песик!»

«Вибач, трохи підгоріло. Тостер трохи з характером, боюся, він не любить понеділків…»

«Це так ми-и-и-ило! Чай! Чудово, дякую!» (це все сказано тоном оргазмічних криків, достоту як минулої ночі.)

Ну, гаразд, гаразд, я трохи перебільшую. Та лиш зовсім трохи. Це все реальні, дослівно процитовані, ранкові репліки.

Le Vice Anglais — Англійський ґандж та Правило кумедних дупок

Джеремі Паксман у своїй книжці «Англійці» присвятив декілька сторінок темі сексу, а саме тому, що французи іменують англійським ґанджем — le vice Anglais. Йдеться про флагеляцію — шмагання, репіж і всілякі інші глуми з п’ятої точки. У кінці цього захопливого гумористичного опусу він визнав, що «недолуго вважати, що всі англійці хибують на «англійський ґандж». Це не так. Незважаючи на назву, «англійський ґандж» не тільки англійський. Авжеж. (Він би ще міг уточнити, що й сама назва тут не дуже промовиста, адже французи охрещують «англійським» все, що їм не до смаку і з чого можна посміятися. Ми ж, навпаки, все неоковирне називаємо «французьким»: у нас, коли хтось йде не попрощавшись, називається «піти по-французьки», а в них — «піти по-англійськи»; ми презерватив називаємо «французьким листом», а вони — «англійським плащем».)

Якщо ця сексуальна примха не є ані поширеною серед англійців, ані виключно нашим коником, то чому ж її так довго і так ретельно обговорювати? Паксман каже, що вся суть у «двозначності» практики — тут «покарання є нагородою, а біль є насолодою, що суголосно з англійським лукавством». Цілком можливо. Та, думаю, є простіше пояснення, чому він відкриває шостий розділ з не-зовсім-англійського схиблення. Корінь тут у рефлекторному гуморі. Як тільки-но доводиться говорити про секс, спрацьовує рефлекторний гумор і ми одразу починаємо жартувати. Ну, правду кажучи, «дупна» тема нас страшно веселить. Отож якщо розмова про секс неминуча — починайте з якогось кумедного кавалка жарту про задницю[77].

Сторінка номер три і нееротичні груди