Сини герцогів та графів, ті справжні, а не з книжок Барбари Картланд та П. Ґ. Вудхауза, не поспішають засмучувати сімейство, наполягаючи на шлюбі з бідною офіціанткою. Чоловіки з вищих класів можуть завести адюльтер або й навіть палко закохатись у дівчину з робочого класу, але одружаться таки з панянкою на ім’я Арабела чи Люсінда, яка зростала у велетенському маєтку в Глочестері з цілим виводком лабрадорів та поні. У часи буремної юності «арабели» та «люсінди» й собі могли запасти на Кевіна чи Дейві, але врешті-решт вони «опановують свої почуття» (як би висловилися їхні сердешні матусі) і виходять заміж за когось «зі свого кола».
З огляду на це, є всього два фактори, які можуть урухомити соціальний ліфт в Англії — це освіта та шлюб. Доволі часто вони ще й тісно пов’язані, адже університети є тими поодинокими місцинами, де молодь з різних класів може спілкуватися «на рівних». Та навіть там шанси на класово нерівні союзи невисокі. Дослідження одностайні у результатах: вступивши до університетів, англійці майже напевне обирають собі друзів із тим самим соціальним бекграундом. Молодь з різних класів, попри інстинкт «свій до свого по своє», все ж гуртується до купи на семінарах та додаткових консультаціях, на спортивних заходах, драмгуртках та позакласних заняттях з музики. А ще є студенти, які навмисно не хочуть спілкуватися з «людьми свого кола», як мені якось сказала одна сміливиця з верхівки середнього класу.
Соціальний ліфт нагору
Такі панянки-бунтарки з вищих класів приваблюють інтелектуалів з робочого класу, і ті, буває, з ними одружуються. Напевне, бувають і щасливі винятки, але зазвичай такі шлюби менш вдалі, ніж ті, де «соціальний ліфт» працює на користь жінки. Справа в тому, що неписані правила велять нижчому по статусу переймати звичаї та манери вищого по статусу, на крайній випадок, саме від нього чи неї чекають компромісів та поступливості. Жінки в цьому плані гнучкіші за чоловіків і ладні йти на зустріч новим вимогам.
Коли хлопець з робочого класу одружується з дівчиною з вищого класу, то неодмінно вирине конфлікт снобізму та сексизму — тобто між правилом мезальянсу і традиційним патріархатом, згідно з яким саме жінки мають бути покірними та поступливими.
Розумні хлопці з робочого класу, які «перестрибують у середній» завдяки освіті, трохи лютують і сердяться, коли треба змінювати триб життя. Особливо це стосується молодиків, які завдяки вдалому шлюбу з панянкою, підчепленою в університеті, перестрибують на декілька щаблів догори. Вони, скажімо, можуть впертися і називати вечірній прийом їжі «чаєм», висадити в садку пампасні трави та нагідки, відмовитися проштрикувати і чавити горошини і на різдвяній вечірці можуть навмисно зганьбити тещу-снобку, повторюючи без упину «заборонені слова» — «туалет» та «канапа». Ті ж, хто охоче переймає панські замашки, мають клопоти з батьками, яких вони починають соромитися. Хоч як не крути, а на добре не вийде.
Певна річ, що без винятків не обходиться — жінки, які сідають у класовий ліфт «нагору», зазвичай покірніші і щосили намагаються «відповідати» чоловікові. З-поміж іншого, вони іноді так стараються перейняти панську вимову, лексику, смаки, звички та манери, що зопалу не зауважують важливі нюанси. Вони можуть обирати правильний одяг, але неправильно його комбінують, казати правильні слова, але не в тому контексті, вирощувати правильні квіти, але в неправильних горщиках. У них виходить якась карикатурна анаграма на панство. Це виглядає штучно, соромить свекрів і відштовхує рідних батьків. Подекуди надмірні старання гірші за відсутність старань. До того ж це суперечить правилу про те, що важливо не бути надто серйозним.
Необов’язково шлюбитись із класовим антиподом, щоб породити конфлікти та незгоди. Англійці більше гордують «сусіднім» класом, ніж тим, що знаходиться на протилежному кінці класової драбини. Панам, наприклад, більше дошкуляють мідлівські манери, аніж звички робочого класу. Кордон між мідлами та верхівкою середнього класу рясніє пастками, і перетнути його чи не найважче з усіх рубіконів.
Міф про чоловічу суперсилу робочого класу