Спостерігаючи за англійцями

Деякі панянки мліють від хлопців з робочого класу. А причина принаймні частково в тому, що існує повсюдне переконання, нібито вони кращі та витриваліші коханці, аніж хлопці з середнього чи вищого класів. Теорія, однак, не доведена на практиці. Можливо, хлопці з робочого класу починають статеве життя трохи раніше, аніж їхні товариші згори, та нема жодних підстав вважати, що вони кохаються частіше і краще вдовольняють своїх партнерів / партнерок. Чудо-потенція та сексуальна розкутість плебеїв — це міф, нав’язаний освіченому середньому класові такими особами як Д. Г. Лоуренс та Джон Озборн, а також сюжетами з софт-порно, де пані тільки те й роблять, що мріють про гарячих пожежників, будівельників та мийників вікон. Міф про чоловічу суперсилу пролетарів підігріла ще й нова мода на «пацанів» і «пацанську культуру», яка пропагує традиційні, питомо робітничі маскулінні цінності та інтереси (футбол, автомобілі, цицьки, пиво і т. д.).

Живучість цього міфу, як на мене, тримається на помилкових умовиводах: брутально-грубі загравання, більш притаманні люмпену, сприймають за ознаку небувалої сексуальної енергії, а скромні-сором’язливі залицяння панóчків вважають ознакою слабосилості в ліжку. Та правда в тому, що обидві флірт-стратегії свідчать всього лиш про «соціальну не-дужість» та несміливість у вираженні сексуальних бажань. Ні перша, ні друга стратегія не є надійним показником сексуальних апетитів чи вправності в ліжку. Та й вибір стратегії залицянь залежить не так від класової приналежності англійця, як від кількості спожитого алкоголю: всі англійці вірять у чудодійну розгальмовувальну силу «вогняної води»; пани з вищих класів свято вірять, що з її поміччю обернуться на спокусливих та грубих бруталів, на кшталт тих пролетарських секс-ідолів, яким не відмовить жодна жінка!

І нарешті в ліжко…

А як же сам секс? Дехто з вас, мабуть, почувається трохи ошуканим — я ж назвала розділ «Правила сексу», а весь час пишу про гумор, флірт, класову ендогамію і таке інше, але ні слова, окрім розвінчання міфу про секс-гігантів з робочого класу, не сказала про те, які англійці в ліжку. Власне, про те, чим в сексуальному плані ми відрізняємося від іноземців, я теж нічого не розповіла.

Причин тут дві. По-перше, мені, англійці, вся ця розмова трохи занадто особиста і незручна, тож я відтягую момент як можу (Якби ви були тут, у мене вдома, то я б завелась на тему погоди і сказала б: «Піду-но я поставлю чайник!».) По-друге, я маю проблему з, е-е-е, як би це сказати? З даними. Метод включеного спостереження — дуже дієвий, але я ніяк не можу його застосувати до вивчення сексу: метод спостереження не пасує, адже не годиться підглядати за коханцями, а метод заангажованої участі не підходить, бо не може ж дослідник мати секс зі всіма репрезентативними одиницями народу та іноземцями для компаративістичного крос-культурного аналізу. Звісно, бувало, що антропологи вступали в інтимні стосунки із своїми піддослідними (мій батько розповідав, що колись такі стосунки жартома називали «культурним проникненням»), але цього ніколи не схвалювали. Мені видається, що метод заангажованого спостереження можна застосувати, якщо антрополог — як-от я — вивчає власну культуру: в мене, ясна річ, були бойфренди-англійці, були й іноземці, але їх надто мало, щоб говорити про наукову репрезентативність вибірки. Що ж стосується достеменно досвіду, то я не маю права говорити від імені усіх жінок-англійок.

Виправдання поганеньке. Чимало соціологів детально пишуть про секс, не маючи ані найменшого особистого досвіду в темі. Та хоч я й не можу похвалитися достатнім для наукової вибірки сексуальним досвідом з багатьма англійцями, моє дослідження базується на колосальному досвіді розмов на тему сексу — щоб хоча б наблизитись до розуміння сексуальної поведінки англійців та їхніх негласних правил сексу, я поговорила з дуже багатьма — і до того ж з дуже різними — англійцями та іноземцями.

Правила розмов про секс

Говорити про секс з англійцями непросто: хоч ми й не затяті святенники, але сама тема нас бентежить. Щоб подолати чи просто приховати сум’яття ми вдаємося до улюблених методів — рефлекторного гумору та ввічливої прокрастинації. Це означає, що значна частина цінного часу, виділеного на дослідження сексу, марнується на жарти, кпини, дотепи, і замість того, щоб говорити по темі, ми теревенимо про погоду і заварюємо чай. А ще гірше, що через заборону на надмірну серйозність і правило про те, як важливо не бути надто серйозним, з англійців не так-то й просто видобути чесні, серйозні та неіронічні відповіді на питання про секс.