Спостерігаючи за англійцями

А потім, якщо можливо, беріться до розмов про бюст, який нас теж дуже веселить! Паксман стверджує, що «англійські чоловіки просто одержимі грудьми», а щоб не бути голослівним, він наводить в доказ щоденний парад цицьок зі сторінки номер три з якогось таблоїда. Я б не була така певна. Груди — це вторинна статева ознака, і всім чоловікам будь-де у світі подобається дивитись на груди — і в журналах, і наживо. І я щось сумніваюся, що англійцям ті груди затьмарили мозок більше, ніж, скажімо, американцям, австралійцям, скандинавам, японцям чи німцям. Одначе, щоденний парад грудей на третій сторінці газети Sun, чи ще якогось таблоїда, — це цікавий англійський феномен, до якого варто придивитися поближче.

У результаті всенаціонального опитування, яке провів ДІРО, з’ясувалося, що всього лиш 21 відсоток англійців засуджує парад цицьок на сторінці номер три. Світлини дівчат з голими грудьми, опубліковані на третій сторінці, викликають менше, значно менше, обурення, аніж будь-яка інша сексуалізація жіночого тіла в медіа. Навіть у жінок! Лише 24 відсотки засуджують третю сторінку. Для порівняння: до журналів софт-порно (як от «Плейбой», який містить такі ж світлини) негативно ставиться 46 відсотків, а ще 54 відсотки вважає, що порно-кінопродукція є аморальною. Власне, це зовсім не означає, що ті 76 відсотків жінок шалено тішаться, розглядаючи сторінку номер три, але це точно означає, що вони не мають її за «порнографію», вважають її чимось нешкідливим, хоч, по суті, світлини нічим не відрізняються від софт-порно.

Я була вражена, побачивши цю статистику, і почала власне опитування, щоб з’ясувати, чому і чоловіки, і жінки наділяють сторінку номер три особливим статусом, а не зараховують до софт-порно. У цифрах, хоч моя «вибірка» й набагато менша, я отримала приблизно такий самий результат, що й ДІРО — лише п’ята частина респондентів висловила негативне ставлення до третьої сторінки. На моє здивування, навіть дехто з моїх феміністично налаштованих інформаторок не дуже заперечував проти третьої сторінки. У чому ж справа? «Та тому, що ці дівчата з третьої сторінки, це якийсь жарт, чи що, — сказала одна жінка. — Та це не можна сприймати серйозно». «О, та я думаю, що ми просто вже звикли», — пояснювала інша пані. «Сторінка номер три — це щось на кшталт пікантних листівок з дівчатами в купальниках, — докинула особливо метка інформаторка. — Це недоумкуваті картинки, з ідіотськими каламбурними підписами. Та на таке й образитися годі». Дівчина-підліток теж висловилась зневажливо: «У порівнянні з тим, що люди дивляться в інтернеті, та навіть з тим, що показують по телебаченню, сторінка номер три — сама невинність, це щось таке чудернацьке і старосвітське!».

Я зауважила, що майже всі, кого я запитувала про сторінку номер три, сміялися чи хоча б усміхалися у відповідь, — навіть ті, хто її не схвалював. Вони закочували очі і кивали головою, але так смиренно, терпляче, ніби йшлося про милу шкоду пустотливого дитяти чи домашньої тваринки. Сторінка номер три — це традиція, це ціла інституція, така заспокійливо знайома, як радіопрограма «The Archers» або дощ на банківські вихідні. Джордж Орвел охарактеризував англійський робочий клас як «любителів масних жартів» і відзначив «приголомшливу вульгарність» бридких карикатурних листівок. Безглузді жарти, гра слів і double-entendres у підписах до малюнків на третій сторінці — це така ж невід’ємна частина традиції, як і оголені груди, що нагадує нам про те, що в сексі теж є доля жарту і його не можна сприймати надто ревно. «Цицьки та каламбури» з сторінки номер три важко сприймати як порнографію, так само як і груди та брудні жартики на пляжних листівках, чи фільм «Не зупиняйся». Як на те пішло, то вони навіть не сексуальні. Сторінка номер три — надто безглузда, надто карикатурна у своїй абсурдності, надто англійська, щоб бути сексуальною.

«В Англії є секс, та еротики точно нема», — сказав Джордж Мікеш 1977 року. Це хоч і образлива, та все ж краща оцінка, аніж та, яку він нам виставив 1946 року: «На Континенті у людей є секс, а в англійців — пляшки з гарячою водою». Однак він має рацію, і це підтверджують мої дослідження: тільки англійці могли обернути світлини розкішних напівголих жінок на щось таке абсолютно асексуальне як сторінка номер три.

Правила сексу та англійськість

Що ж з цього всього ми дізналися про англійськість? Риси, які ми тут виявили, переважно належать до категорії «першочергових підозрюваних» — гумор, «соціальна не-дужість», лукавство, чесна гра, класова зацикленість, ґречність, скромність і т. д. Та мені викристалізовується все чіткіше усвідомлення того, що ці визначальні риси англійськості не можна розглядати (як це робили Орвел, Прістлі, Бетеман, Брайсон, Паксман та всі решта, на кого ми тут посилались) як список окремішніх, непов’язаних між собою принципів та рис характеру — їх слід сприймати як свого роду систему.