Спостерігаючи за англійцями

Отже, універсалії таки є. Але також є і крос-культурні варіації. Попри те, що у всіх «алкогольних» культурах алкоголь та свята нерозривно пов’язані. В «амбівалентних до алкоголю культурах» (таких, де культура споживання алкоголю перебуває у прямій залежності від моралі, тобто, простіше кажучи, треба мати привід, щоб напитися; англійська культура саме до таких належить) цей зв’язок сильніший, аніж у «культурах з інтегрованим споживанням алкоголю», де сп’яніння є звичним станом на щодень і не потребує моральних виправдань. Англійці (разом з американцями, австралійцями, більшістю скандинавів, ісландців та ін.) не можуть напитись без приводу, а найпростішим виправданням є святкування. Культури, де алкоголь є невід’ємною частиною буднів (як-от у Франції, Іспанії чи Італії), нема потреби вигадувати привід, бо там не засуджують, чи майже не засуджують, споживання алкоголю. Там алкоголь асоціюють зі святом, але свято не сприймають як привід напитися: свята без чарки не буває, але не кожна чарка — це свято.

Привід до свята і віра в магічну силу алкоголю

Окрім того, що ми з колегами з Дослідницького центру соціологічних студій провели дослідження на тему культури вживання алкоголю на свята, я ще й декілька років тому особисто вивчала англійські свята та навколосвяткову культуру. У межах дослідження я, як завжди, опиралась на польові спостереження, приватні інтерв’ю та дані всенародних опитувань.

Головне відкриття в тому, що англійці виявилися нацією справжніх «затятих гуляк», які руками й ногами хапаються за будь-яку нагоду хмільної забави. У доповнення до встановлених календарних свят, 87 відсотків опитаних розповіли про дивні і зовсім не святкові приводи для гульбищ. Серед них були і такі: «день народження мого ведмедика», «приятель проковтнув зуб», «коли сусідська змія, як ми думали чоловічої статі, відклала яйця», «перша п’ятниця тижня» і «чотирнадцяті роковини смерті мого хом’ячка».

Крім чудернацьких виправдань, понад 60 відсотків сказали, що така буденна дрібничка як «друг забіг на хвилинку» стала достатнім приводом, щоб перехилити святкову чарку. Більше половини населення празникує у «суботній вечір», майже половина п’є на честь «святої п’ятниці» і майже 40 відсотків молоді вважає, що «кінець робочого дня» є вагомою причиною, щоб гульнути.

Назвавши «святкуванням» будь-яке споживання алкоголю, ми вправно обходимо моральні перестороги щодо пияцтва — у нас з’являється легітимне виправдання на алкоголь, а також ми автоматично отримуємо ліцензію на тимчасове послаблення певних соціальних заборон. Святкування за визначенням є «лімінальними» періодами, на час яких звичні соціальні норми можуть тимчасово послаблюватися. А напій, на який почепили ярлик «святковий», наділяється ще потужнішою магією розкріпачення, аніж просто якийсь собі напій. «Святкування» — це магічне слово, яке дуже легко із звичайного розпивання алкоголю в колі друзів робить «забаву» з усіма належними атрибутами соціального розкріпачення. Абракадабра! Лімінальність за помахом чарівної палички!

В інших культурах ця магія теж працює — напої можуть визначати, ба навіть «диктувати», яким буде свято. Без слів — ані чарівних, ані звичайних. Певні види напоїв мають таку міцну психологічну прив’язку до певних видів соціальних заходів, що вже сама їх подача є ефективним індикатором святкувань і навіть свого роду інструкцією, як там слід поводитися. Так, в більшості західних країн шампанське — це символ свята. Якщо його подати чи замовити на «звичайну» оказію, то хтось обов’язково поцікавиться: «Що святкуємо?». Шампанське налаштовує на святковий лад, на нестримні веселощі, ось чому не варто подавати його не поминках. В Австрії на офіційних заходах заведено подавати ігристе вино, а шнапс приберігають для теплих дружніх зустрічей — так, напій визначає водночас і суть заходу, і стосунки між тими, хто розпиває алкоголь. Вибір напою диктує правила поведінки: настільки, що поява пляшки шнапсу може стати спонукою швидко перемкнутися з режиму «ввічливого» спілкування на «ви» у режим «товариського» тикання. В Англії, де немає таких чітких лінгвістичних розмежувань щодо звертання, пиво вважається більш товариським, буденним напоєм, аніж вино. Коли до обіду чи вечері замовляють пиво, то це є знаком, що всі налаштувались на неофіційну, розслаблену атмосферу, навіть мова тіла усіх присутніх буде вільнішою: замість того, щоб сидіти за столом «цвяшком», люди собі перекособочуються, як їм зручно, і активно жестикулюють.

Загалом, тут англійці мало чим вирізнилися, та ми надолужили у вірі в розкріпачуючі сили алкоголю та чарівні слова чи радше потребі в них — наша соціальна штивність значно сильніша, тож вони нам потрібні набагато більше, аніж іншим народам. Амбівалентність та віра в магічну силу алкоголю — це дві визначальні риси всіх англійських ритуалів зміни стану: від віхових змін життєвого циклу до найбільш тривіальних, роздутих з нічого, свят на честь дня народження плюшевих ведмедиків.