Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Різдвяна вистава — це ще одна дивна, в корені англійська, традиція. Чи не в кожному театрі країни ставлять на Різдво якусь дитячу чи народну казку, як-от «Аладдін», «Попелюшка», «Кіт в чоботях», «Дік Вайтінгтон», «Матінка Гуска» та ін., де перебрані чоловіки (так звані «Тітки») виконують жіночі ролі, а жінка в чоловічому костюмі виступає в ролі Головного Хлопчика. Під час вистави заведено, щоб публіка, зокрема діти, активно реагували на події — вони вигукують щось на зразок: «ВІН ПОЗАДУ ТЕБЕ!», «ОЙ, НІ, ВТІК!», «О! ВЕРНУВСЯ!» (ритуал, якому залюбки і з ентузіазмом віддаються і дорослі глядачі). Сценарій, на думку дорослих, рясніє всілякими двозначними жартами (діти, як не дивно, з них регочуть, аж за боки тримаються, а потім терпляче пояснюють суть жартів батькам).


«Різдвяні лементи» і Правило Скруджа

«Закупи на Різдво» — це перше, що спадає на думку тим, хто каже, що не любить це свято. Йдеться про закупи подарунків, продуктів, листівок, прикрас та всілякі інші пастки. Оскільки ненавидіти закупи — це ознака мужності, то чоловіки особливо завзято скаржаться, яке ж те Різдво їм осоружне. Нарікання на Різдво — це вже щось з розряду всенародної традиції, тож обидві статі починають «різдвяні лементи» десь так в перших числах листопада.

По суті, в нас є неписане правило, яке велить у передріздвяний час поводитися в стилі Скруджа («Різдво? Яка дурня!»), тож важко знайти дорослого, який би щиросердо зізнався в безапеляційній любові до Різдва. Хейтери Різдва навіть пишаються хейтерством — буцімто вони перші з роду людського, хто помітив «яким комерціалізованим тепер стало Різдво» і що «кожного року різдвяна гонка починається все раніше — скоро ті срані декори виставлять у серпні!», як все дорожчає, як до біса людно на вулицях, а в магазинах стільки народу!

Лементи хейтерів достоту повторюються з року в рік — вони свято вірять в оригінальність своїх плачів і в те, що їх таких — нещасних, нікому не зрозумілих, провидців, — меншість. Ексцентрики, які люблять різдвяні закупи, а заразом й усі інші ритуали, тримають язика за зубами і не розповідають про свої єретицькі уподобання. Вони навіть можуть приєднатися до щорічного фестивалю плачів — просто із ввічливості та товариських міркувань, точнісінько як ті, хто любить дощ, із ввічливості кажуть, що дощовий день — це просто паскудство. Чого ж відмовляти собі в насолоді очорнити Різдво: «сучасні скруджі» вже стали нормою (особливо з погляду чоловіків, на думку яких, дорослий дядько, що без тортур визнав любов до Різдва, враз набуває рис жіночості), і всі люблять добрий різдвяний лемент! Ті з нас, хто тішаться Різдвом, вже майже соромляться своїх збочених уподобань: «Так, ну, та, але, м-м-м, якщо чесно, то мені взагалі-то подобаються всі ці смішні прикраси, і я люблю вишукувати подарунки… Це смішно, я знаю…».

Та не всі, хто ганять Різдво, сліпо слідують правилу «скруджа». Є дві групи хейтерів, які мають на це повне право і яким я щиро співчуваю: перша — це малозабезпечені сім’ї, які виживають на копійки і яким справді важко купити дітям подарунки до свята; друга — це працюючі матері, не обов’язково бідні, для яких різдвяна гонка більше схожа на муки, а не на свято.


Подарунки на Різдво

Подарунок, як вам скаже будь-який студент-антрополог, — ніколи не дарують просто так. Всюди у світі подарунок передбачає віддяку. І це не так вже й погано: обмін подарунками — це знакова форма соціальної взаємодії. Навіть подарунки дітям, від яких годі очікувати подарунку навзаєм, не виняток: діти, отримавши подарунок на Різдво, мають віддячитись слухняною та чемною поведінкою. Те, що вони й близько не віддячують так, як собі думали дорослі, — діло десяте, адже правило не втрачає сили, якщо хтось його порушує.

Цікаво, що маленьким діткам, від яких не варто чекати розуміння правила вдячності, дарують різдвяні подарунки не «напряму», а через посередництво магічних істот — Батечка Різдва, наприклад. Травматичне усвідомлення, що ніякого Батечка Різдва не існує насправді, є моментом усвідомлення правила взаємності і що подарунки зовсім не є безкорисливими дарами.

Наші комплекси стосовно грошей і тут можуть завдавати клопотів, особливо у вищих колах та верхах середнього класу, які особливо конфузяться з цього приводу. Говорити про ціну різдвяних подарунків — немислима убогість; власне, назвати ціну чи просто натякнути, що він «дорогий», — це взагалі за межею. Хоч і загальні, неконкретні скарги на ціни різдвяних подарунків цілком допустимі, та гемзити без упину про фінансовий аспект подарункообміну — це вже грубо і нечуло, адже обдарованому від цього ніяково.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература