Дива не стається, і ми, звісно, не стаємо більш
Добре це чи зле, але лімінальні закони свят та відпусток діють і в межах другорядних календарних вихідних, як-от у банківські неробочі дні та навіть під час вікендів. (Деякі члени немейнстрімних субкультур, наприклад, можуть натішитись «альтернативним» вбранням, стилем поведінки та й взагалі альтернативною особистістю лише на час межових станів. Віддані альтернативщики чи просто щасливчики, які можуть повсякчас бути в ролі неформала, зневажливо ставляться до «недільних готів» чи «недільних байкерів».) Вечори та обідні перерви — це теж міні-ремісії, та навіть перерви на каву-чай (Що там в нас менше за міні? Нано?) — це нано-ремісії. Маленькі оази свободи; крихітні, майже гомеопатичні дози лікувальної лімінальності.
Після відпустки ми «повертаємося до реальності» чи «до справжнього світу». Частково відпустка й покликана, щоб допомогти нам чіткіше окреслити межі «справжнього світу». Відпустки та міні-ремісії не підривають та не переінакшують норми та закони, які іноді послаблюються та скасовуються на час вакацій, навіть навпаки — відпустка посилює та підкреслює значимість цих правил. Називаючи відпустку «іншим», «особливим» та «несправжнім» світом, ми нагадуємо самі собі, що є «справжній» та «правильний» світ. Свідомо та послідовно переступаючи через правила, ми вмикаємо сплячий режим контролю, а щойно повертаємося «в реальний» час, то в дію вступає звичний режим. Кожного року, підписуючись під обіцянкою «повернутись до реальності», наші відпочивальники втішаються мудрими словами: «Звісно, якби відпустка була кожного дня, ми би їй так не раділи і не цінували». Щира правда. Та не забуваймо про інший бік медалі: відпустка допомагає належно оцінити впорядкованість та стабільність — і навіть обмеження — «справжнього» життя на щодень. Англійцям шкодять великі дози лімінальності. Під кінець відпустки ми вже ситі розкошами та попустами, нам вже хочеться трохи поміркованості!
Інші ритуали зміни стану — особисті ритуали та неправильні дієслова
Ювілеї та річниці весіль, новосілля, прощальні вечірки, вечірки з нагоди виходу на пенсію зазвичай святкують з меншим розмахом. Це приватні свята, яким не дорівняти до знакових подій життєвого циклу, про які ми говорили вище. Однак деякі з них можуть мати не менше значення для самих винуватців свят.
Оскільки ці ритуали переходу заведено святкувати приватно, в колі сім’ї та близьких друзів, вони не такі виснажливі в соціальному плані, а тому там ми поводимося не так неоковирно і штивно, як на важливих обрядах, на кшталт весіль та похоронів. У вузькому колі, в товаристві добре знайомих людей, ми вміємо бути відкритими, чуйними та сердечними, ми спроможні видавати увесь спектр емоцій, які незмінно асоціюються із дружніми та сімейними стосунками. Хтось із нас більш відкритий та сердечний, хтось менш, та це залежить від особистих рис і не має жодного стосунку до
Винятками є святкування з нагоди виходу на пенсію та прощальні вечірки, які переважно відбуваються на роботі: серед гостей можуть бути не лише близькі друзі того чи тієї, хто покидає колектив. Тому цим ритуалам зміни стану характерні звичні ознаки англійськості: симптоми «соціальної не-дужості» глушать гумором та алкоголем; класову зацикленість маскують ввічливим егалітаризмом; скромні, самознецінюючі промови рясніють прихованими хвастощами; панує хмільне «розкріпачення»; неоковирні рукостискання, незграбні поплескування по плечу та недоладні обійми.
Насправді домашні свята, які влаштовують лише для близьких — хай це будуть дні народження, річниці, новосілля та вечірки з нагоди виходу на пенсію, — не розписані по нотах. Там можуть дотримуватися загальноприйнятих традицій (торт, кульки, пісні, особливі страви, напої, тости), але їх зазвичай одомашнюють і інтерпретують по-своєму. Також поведінка гостей буде дуже різною, і це залежатиме не лише від того, до якого класу вони належать чи якого вони віку, але ще й від особистих факторів — характеру, настрою, «мух», «коників» та мотивації. Все це вже зі сфери інтересів клінічних психологів та психіатрів, а не соціологів.