Спостерігаючи за англійцями

Весілля в середовищі буржуа та тих, хто пнеться в буржуа, вкрай вимудровані — там все продумано до дрібниць: «салфетки» пасують до квітів, які «тон в тон» підібрані до гостьових карток, які і собі «допасовані» по кольору до свекрушиного пастельного костюмчика. Ретельність оздоблення, однак, не впадає у вічі, поки пані делікатно не натякне. Їжа на бенкеті проста і без викрутасів, але страви мають хитромудрі назви, як у готельному меню, де пюре називають «картопляним кремом». Порції не такі щедрі, як на весіллях робочого класу, але подають все вигадливо і «декорують» квіточками, вирізаними з петрушки та редиски. «Хороші вина» швидко закінчуються, бо хтось порахував кількість алкоголю по мінімуму, та це не завадило дружбі напитися, і він не дотримався обіцянки не смалити масних жартиків, виголошуючи вітальну промову. Наречена в шоці, матір нареченої — оскаженіла. Ніхто дружбу не ганить, бо кому треба остаточно зіпсувати свято небаченим скандалом, а тільки обурено перешіптуються поміж собою і тітоньками. До кінця вечора всі вони злісно зиркають на дружбу з-під лоба і ще тугіше стискають уста на знак категоричної зневаги.

Ритуали верхівки середнього класу

Ритуали верхівки середнього класу зазвичай менш пафосні та вигадливі. Принаймні в середовищі, де всі впевнені у своєму становищі. Та навіть ті, хто переймається питанням статусу, прагнуть до безтурботної елегантності, не такої, як у мідлів середнього класу, які хочуть, щоб їхні старання та важку працю належно оцінили. Неприлизані, стримано стильні весілля верхів середнього класу, достоту як і «нюдовий» макіяж, все-таки потребують чимало зусиль, планувань та коштів.

Для тих панів, які дбають про своє місце у класовій ієрархії, особливо це стосується містян, освічених «балакучих» класів, які переймаються не тим, щоб все було правильно, а радше щоб все було по-особливому. Відчайдушно прагнучи вирізнятись і дистанціюватися від середнього прошарку буржуазії, вони що є сили намагаються уникати не лише накрохмаленої манірності, а й всього «традиційного». На їхньому весіллі ніяк не може лунати такий самий «стрий-добрий марш Мендельсона» чи «старосвітські занудні гімни», як на псевдотюдорівських весіллях буржуа, чи, спаси і сохрани, Господи, мешканців таун-хаусів Пардонії. Тут наречена заходить під супровід дивної, нікому не відомої музики — гості продовжують собі теревенити, а велична хода нареченої супроводжується гулом балочок. Ніхто в церкві не співає, бо обраних гімнів — маловідомих і складних — ніхто не знає напам’ять.

Те саме з їжею, яка «цікава» і вигадлива, але її не так то й просто і легко їсти, та одягом, який теж є найновішим писком авангардної моди, який не так то й просто носити, а тим паче — споглядати.

Старші пари, а верхівка середнього класу часто одружується в пізнішому віці, просто реєструють свій шлюб у РАГСі (причиною іноді є хибне уявлення, буцімто для вінчання в церкві потрібно хоча б вірити в існування Бога) або шлюбуються на «альтернативних» церемоніях, де виголошують власноруч написані обітниці вірності та любові. На диво, ці обітниці за змістом мало чим відрізняються від церковних, хіба що вони не так лаконічно та елегантно сформульовані.

Ритуали вищих класів

Великопанські весілля ще більш традиційні, але традиційність там не списана слово в слово із книжки з етикету, як це є у низів чи середняків середнього класу. Верхи призвичаєні до великих вечірок — доброчинні бали, мисливські сезони, ґранд-прийоми та найвизначніші події світського сезону є звичною частиною їхнього соціального життя. Тож вони не так конфузяться на весіллях та інших обрядових подіях, як решта англійців. Тут весілля досить тихі та непоказні. Ніхто не мчить купувати нове «вбрання», зі свого боку у них і так є відповідний одяг. Чоловіки мають фраки. Жінки можуть подбати про щось особливе до Аскоту, але, як сказала мені одна ґранд-дама: «Тих весіль так багато — не можу ж я купувати обновки кожного разу!».

Правило «без показухи»