Спостерігаючи за англійцями

Зауважу, що у слово «бешкетувати» я не вкладаю нічого насправді поганого чи розпусного. Я маю на увазі, що під час різдвяних корпоративів ми собі дозволяємо трохи більше, аніж зазвичай собі дозволяють англійці. Дев’яносто відсотків опитаних у рамках дослідження, проведеного Дослідницьким центром соціологічних проблем, зізналися, що «бешкетували» на різдвяних корпоративах. Найбільший «грішок» був, однак, не такий вже страшний — вони потурали своїм примхам. Сімдесят відсотків респондентів зізналися, що переїли і впилися. Також ми з’ясували, що на різдвяних корпоративах усі фліртують, «обнімаються по кутках», розказують масні жарти і «клеять дурня». Це норма.

Половина опитаних молодих людей віком до тридцяти сказала, що різдвяний корпоратив — це прекрасна нагода пофліртувати та «потертись по кутках». Ще 60 відсотків визнали, що виглуплювалися на вечірці. Ті, кому за тридцять і за сорок, не набагато від них відстали — 40 відсотків опитаних казилися на корпоративах, наприклад, «казали таке, чого б ніколи собі не дозволили за інших обставин». Попри те, що «розв’язаний язик» може наробити клопоту, він ще й може мати позитивний вплив: 37 відсотків опитаних подружилися з колишніми ворогами та суперниками / суперницями, «помирилися» після сварки, а 13 відсотків набралися духу зізнатися у романтичних почуттях.

Та навіть найрозгнузданіший корпоратив не так гріховний, як смішний. Коли я, під час неофіційних інтерв’ю, запитувала: «Що ви зазвичай робите на корпоративах?» — то інформатори розповідали про традицію робити ксерокопію задниці (або грудей). Я не знаю, наскільки часто це роблять, та сам факт, що ця забава вже стала справжнім всенародним анекдотом-символом корпоративів, допоможе зрозуміти, чим є корпоратив для англійців, які в них очікування, які неписані правила там діють і що таке «культурна ремісія».

У наступних розділах я детальніше зупинюся на різних видах «культурної ремісії», «узаконеної девіантної поведінки» і «поведінки на перерві», та пам’ятаймо, що всі ці терміни — це не просто науковий синонім до «зняти напругу». Це зовсім не означає, що ви можете пуститися берега і робити все, що заманеться. Це радше стосується особливих тимчасових принагідних відхилень у поведінці — переступати можна лише через певні правила і лише в певний врегульований спосіб.

Англійці люблять поговорити про щорічні корпоративи — вони їх описують сливе як римські оргії, а насправді впиваються фантазіями і видають бажане за дійсне. Здебільшого реальність доволі прозаїчна — весь дебош зводиться до переїдання та пияцтва; до розкутіших, аніж завжди, танців та співів; до трохи коротших спідниць і трохи відкритіших топів; до невинного флірту, ну, може, ще потаємних поцілунків та зажимання по кутках; до вільніших, аніж ми звикли, розмов з колегами і трохи менш шанобливих звертань до боса. А якщо нам заграє кров і нас вже геть понесе бурхливим потоком розпусти, то ми ще наробимо ксерокопій дупи!

Звісно, що є винятки і невеличкі інваріанти поведінки, та в більшості англійських компаній межі дозволеного саме такі. Іноді молоді люди «на власній шкурі» відчувають наслідки виходу за невидимі межі — трохи більше дозволиш собі на корпоративі і от, на маєш, колеги дивляться скоса і кар’єрне зростання страждає. Більшість із нас несвідомо дотримується правил — навіть тих, що дозволяють бурхливий плин фантазії під час розповідей про різдвяні корпоративи.

Правила роботи та англійськість

Перше, що привертає увагу, коли я дивлюсь на основоположні засади правил роботи по-англійськи, викладені на початку розділу, — це наскільки вони суперечливі та неоднозначні. «Правила плутанини», здається, сповнені найрізноманітніших «але»: ми серйозні, але не занадто, ми відповідальні, але неохоче беремося до роботи, ми винахідливі, але вперто робимо все по-своєму. Я не зайду аж так далеко і не казатиму, що ми роботу «або любимо, або ненавидимо». Це було б надміру і дуже не по-англійськи. Я краще скажу так: «Або трохи любимо, або трохи не любимо», — ось такі непрості стосунки, але точно не гострий конфлікт.

Оминання гострих кутів, встановлення меж та інакомовність — це квінтесенція англійськості, як на мене. Культура праці в Англії зіткана із суперечностей, але ті суперечності зовсім не про драматичну боротьбу та протистояння, як би це мало бути, вони такі половинчасті, у півсили, — це такий суто англійський вид дратівливих, невиразних та неприємних компромісів. Ми не можемо ані працювати із полум’яним завзяттям, як протестанти, ані ставитись до роботи, як жителі середземномор’я та Латинської Америки, — з безтурботним фаталізмом. Тож ми збентежено сидимо на тині, десь посередині, і нарікаємо на ту кляту роботу. Щоправда, тихенько.