Спостерігаючи за англійцями

Ті, кого чужа думка таки хвилює, можуть погамувати свої переживання результатами досліджень, які показали, що ми зовсім не є нацією диванних телезомбі. Цифри, якщо не вникати, можуть справити хибне враження: перегляд телепрограм, без сумніву, є найпопулярнішим видом дозвілля — 99 відсотків населення регулярно дивиться телебачення. Та якщо детальніше розглянути, як сформульовані питання в опитувальнику — «Що з переліченого ви робили впродовж останнього місяця?» — матимемо зовсім іншу картинку. За цілий місяць, як не крути, доволі важко не ввімкнути телевізор бодай час від часу. Тож якщо ви поставили «пташку» у питанні про телевізор, це не обов’язково означає, що ви кожного вечора сидите перед екраном, ніби вас приклеїли! Ми дійсно багато дивимося телевізор — за середнім показником по країні — 3–3,5 години на день — та не можна сказати, що перегляд телепрограм руйнує мистецтво спілкування. Згідно з цим же дослідженням 97 відсотків респондентів за останній місяць ходили в гості чи спілкувалися з друзями та родичами. Я досить таки скептично ставлюся до показників щодо часу, присвяченого телебаченню. А все тому, що мені довелося брати участь у проекті, в рамках якого група психологів розмістила камери спостереження у вітальнях пересічних англійців, щоб відслідкувати, скільки часу вони дивляться телевізор і як вони поводяться під час перегляду. У проекті я була всього лиш молодшою асистенткою — моїм завданням було продивлятися відео і з точністю до секунди фіксувати, скільки часу наші бідолашні піддослідні дивляться в екран телевізора насправді. Так само я мала записувати, що вони роблять паралельно з переглядом телебачення, наприклад, займаються сексом чи длубаються в носі. Кожного дня піддослідні вписували дані в опитувальники, зазначаючи, які програми вони дивилися і оцінювали «на око», скільки приблизно часу пішло на перегляд кожної з програм.

Як показав мій секундомір, різниця між самооцінюванням та реальним станом речей суттєва: коли люди кажуть соціологам, що провели вечір чи всього годину, переглядаючи телебачення, то це, скоріш за все, зовсім не так. Насправді вони мають на увазі, що телевізор був увімкнений, коли вони базікали з рідними та друзями, бавилися з псом, читали газету, сварилися за пульт, пліткували телефоном, підстригали нігті на ногах, діймали чоловіка чи дружину, готували вечерю, вечеряли, спали, прасували, пилососили, кричали на дітей і т. д. А паралельно раз до разу зиркали на екран.

Звісно, що іноді люди занижують кількість годин, які провели перед телевізором. Це крутійство, а наші піддослідні принаймні намагалися бути чесними і оцінювати себе справедливо. Ті, хто запевняють, що «ніколи не дивляться телевізор», зазвичай намагаються переконати співрозмовників у своїй моральній / інтелектуальній вищості над масою простолюдинів, яким нічим зайнятися, окрім як кожен вечір «годинами тупитися у мозкодробильний треш». Такий підхід притаманний, скоріш за все, чоловікам середнього віку, вихідцям із середнього класу, які, достоту як і власники «мерседесів», страждають на комплекс класової меншовартості. Мене завжди коробило від ірраціональності тих антителевізорних випадів, — особливо тут, в Англії, де, як відомо, найкращі телепрограми у світі. У нас щодня є що переглянути — навіть тим перебірливим високочолим інтелектуалам.

Нам же, простим смертним, телебачення допомагає освоїти мистецтво спілкування, надаючи соціально недоладним англійцям ще один — такий потрібний — інструмент для соціалізації. З останніх соціологічних досліджень дізнаємося, що телепрограми — одна з найпопулярніших тем для розмови в сімейному та дружньому колах. Популярніша навіть за ниття через немислиму дорожнечу. У ролі соціального фасилітатора телебачення поступається лише Її Величності Погоді. Телебачення об’єднує нас усіх. Коли ми не знаємо про що говорити або коли закінчилися погодні стартери та філери, то завжди можемо запитати: «А ви дивилися…?». Оскільки в нас всього п’ять наземних телеканалів, то, скоріш за все, знайдуться програми, які дивилися майже всі. Незважаючи на високу якість англійських телепрограм, ми обов’язково знайдемо до чого причепитися і всмак понарікати.

Серіальні правила

Зацикленість на приватності та соціальна загальмованість також вплинули на телепрограми, які ми знімаємо і дивимося. Особливо на наші мильні опери. Найпопулярніше англійське телемило є дуже незвичним, воно суттєво відрізняється від закордонних телесеріалів. Сюжет, тема та наратив можуть бути такими ж — буденний мікс із секс-інтрижок, насильства, смертей, інцестів, небажаних вагітностей, сумнівного батьківства та інших малоймовірних пригод та халеп. Та тільки в Англії все це відбувається з абсолютно звичайними, простими трудягами — часто немолодими або й зовсім літніми — які мають марудну і нудну роботу, вбрані в дешевий одяг, їдять квасолю і смажену картоплю, п’ють у засмальцованих пабах та мешкають у реалістичних маленьких, убогих, негламурних будиночках.