Стрімголов. Історія одного життя

Того вечора, коли я повертався до готелю після спілкування з Джеррі, мене охоплювало своєрідне почуття захвату. Здавалося, що місяць над Арно був найпрекраснішим з усього, що мені коли-небудь доводилося бачити. Я почувався звільненим від епістемологічного відчаю, у якому перебував десятки років, — від світу беззмістовних, застарілих машинних аналогій. Здавалося, що потрапив до світу, сповненого біологічного значення, світу, що співвідносився з істинною сутністю мозку й розуму. Теорія Едельмана була першою по-справжньому всеосяжною теорією розуму й свідомості, першою біологічною теорією особистості й автономії.

«Дякую тобі, Господи, що я дожив до цього часу й почув цю теорію», — думав я. Почувався я так, як, імовірно, чимало людей, коли у 1859 році вийшло друком «Походження». Ідея природного відбору приголомшувала, проте, варто було лише про неї подумати, вона ставала очевидною. Того вечора я збагнув, про що йшлося у Едельмана. «Як же безглуздо, що я сам до цього не додумався!» — подумав тоді, так само, як Гакслі після прочитання «Походження». Раптом усе стало таким зрозумілим.

За кілька тижнів після повернення з Флоренції у мене сталося ще одне прозріння досить неймовірного й комічного штибу. Я їхав до озера Джефферсон через укриту буйною рослинністю сільську місцевість округу Салліван, насолоджуючись тихими полями й живими огорожами, аж раптом побачив корову! Але це була корова, перетворена новим Едельмановим баченням тваринного життя, корова, чий мозок невпинно наносив на карту усі свої рухи й сприйняття, а її внутрішня сутність складалася з категоризацій і картувань, груп нейронів, що подають сигнали і взаємодіють на шаленій швидкості. Ця Едельманська корова була сповнена дивом первинної свідомості. «Яка чудова тварина! — подумав я. — Ще ніколи так не розглядав корову».

Природний відбір міг продемонструвати мені, якими стали корови загалом, а нейродарвінізм був необхідний для того, щоб зрозуміти, що значить бути цією конкретною коровою. Стати цією конкретною коровою було можливо шляхом відбору окремих груп нейронів у її мозку для дослідження їхньої діяльності.

* * *

Едельман припустив, що ссавці, птахи й деякі плазуни володіють «первинною свідомістю», здатністю створювати ментальні картини, що допомагають їм адаптуватися до складних і мінливих оточень. На думку Едельмана, досягнення цього залежить від появи нового типу нейронного ланцюга в певну «видатну мить» еволюції — ланцюга, що уможливить щільні, подібні, реципрокні зв’язки між картами нейронів, так само як і між неперервними всеосяжними картуваннями, що об’єднують новий досвід і перегруповують категорії.

Едельман припустив, що певної іншої видатної миті розвиток «свідомості вищого порядку» став можливим у людини (і, можливо, кількох інших видів включно з людиноподібними мавпами й дельфінами) шляхом повторної сигналізації вищого порядку. Свідомість вищого порядку несе в собі безпрецедентну здатність до узагальнення і міркування, до усвідомлення минулого й майбутнього, і зрештою досягається самосвідомість і усвідомлення себе особистістю у світі.

* * *

У 1992 році ми з Джеррі поїхали на конференцію про свідомість у Коледж Ісуса у Кембриджі. І якщо книги Джеррі часто важко читати, то бачити й чути його виступи було для більшості аудиторії одкровенням.

На тій зустрічі — я забув, що спонукало до цього обміну — Джеррі сказав: «Ви не теоретик».

«Я знаю, — відповів йому. — Але я займаюся практичною діяльністю, а вам потрібна практика, якою займаюся я, для такого роду теорії, якою займаєтеся ви». Джеррі погодився зі мною.

У щоденній неврологічній практиці я часто стикаюся з ситуаціями, що цілковито руйнують традиційні неврологічні тлумачення і вимагають пояснень докорінно іншого типу, але, за Едельманом, чимало таких явищ можна пояснити як порушення у локальному картуванні чи картуванні вищого порядку, що є наслідком ушкодження чи захворювання нервів.

Коли після травми, отриманої внаслідок нещасного випадку у Норвегії, й подальшої нерухомості моя нога стала «чужою», мої знання в галузі неврології не допомогли, класична неврологія не мала що сказати про стосунок чуття до знань і до індивіда, про те, як, за умови послаблення потоку нейронної інформації, кінцівка може бути втрачена для свідомості індивіда, «відкинута», і про те, як потім може швидко відбутися нове картування решти тіла, що не враховуватиме цю кінцівку.