Стрімголов. Історія одного життя

Я повернувся до знайомої квартирки у Бет-Авраамі, у якій жив із 1969 року, але наступного місяця керівник лікарні зненацька заявив мені, що я маю звідти вшитися: квартира була потрібна для його хворобливої літньої матері. Я відповів, що розумію її потребу, але також усвідомлюю й те, що квартиру зарезервовано для чергових лікарів, на підставі чого я винаймав її упродовж попередніх трьох із половиною років. Така відповідь викликала у керівника роздратування, тож він сказав, що оскільки я ставлю під сумнів його повноваження, то можу забиратися не лише з квартири, але й із лікарні. Отак одним махом я позбувся роботи, доходу, пацієнтів і житла. (Проте неофіційно наві­дував пацієнтів до 1975 року, аж доки формально не поновився у штаті Бет-Аврааму).

Квартира, яку я заповнив своїми речами, включно з фортепіано, тепер була позбавлена усього й виглядала занедбаною. Тринадцятого листопада, коли я саме перебував у цій спорожнілій оселі, зателефонував мій брат Девід і сповістив про смерть мами: під час подорожі до Ізраїлю у неї стався серцевий напад і вона померла під час прогулянки Неґевом.

Я вилетів до Англії найближчим рейсом і разом із братами ніс її труну під час похорону. Мене цікавило, як я почуватимуся під час обряду шиви.[217] Я не знав, чи зможу витерпіти сидіння на низькій лаві упродовж семи днів підряд разом з іншими плакальниками, і при цьому до нас неперервним потоком ітимуть люди, з якими треба буде говорити, говорити, без кінця говорити про померлу. Зрештою те, що я розділив з усіма емоції та спогади, для мене виявилося серйозним, конструктивним і дуже важливим досвідом — тому що сам по собі я був просто розчавлений маминою смертю.

Усього півроку тому я консультувався у доктора Маргарет Сейден, невролога з Колумбії, з приводу ушкодження шиї, яке я дістав, коли вдома вибігав сходами з льоху й вдарився головою об низьку бантину. Оглянувши мене, вона поцікавилася, чи не є я сином «міс Ландау». Я це підтвердив, і доктор Сейден розповіла, що вона була однією з маминих студенток. Тоді вона жила дуже бідно, й мама оплатила їй навчання у медичному виші. Лише на маминому похороні, познайомившись із кількома її студентами, я дізнався, наскільки вона підтримувала багатьох із них під час навчання, часом повністю оплачуючи його. Мама ніколи не розповідала мені (і, гадаю, нікому іншому), на що була готова заради нужденних студентів. Я завжди вважав її невибагливою та ощадливою, навіть скнарою, не знаючи, наскільки щедрою вона насправді була. Я надто пізно зрозумів, що про деякі грані її особистості взагалі нічого не відав.

Мамин старший брат, дядько Дейв (ми кликали його дядько Вольфрам, саме він познайомив мене у дитинстві з хімією), багато розповідав про мамині молоді роки, і ці історії мене захоплювали, втішали, часом змушували сміятися. Під кінець тижня він сказав: «Коли знову приїдеш до Англії, приходь до мене, й ми вдосталь наговоримося. Тепер я єдиний, хто пам’ятає твою маму дитиною».[218]

Було неймовірно зворушливо побачити стількох маминих пацієнтів і студентів — як вони живо, з гумором і ніжністю згадували про неї, а я — я бачив її крізь призму їхніх очей як лікаря, учителя, оповідача. Їхні спогади про неї нагадали про лікаря, учителя, оповідача в мені і як це зближувало нас, із плином років додаючи у наші стосунки новий вимір. Я зрозумів, що маю завершити «Пробудження», щоб віддати їй останню данину пам’яті. З кожним днем жалоби мене все більше сповнювало дивне відчуття миру і спокою, і того, що справді важливе, відчуття метафоричних вимірів життя та смерті.

Мамина смерть стала найтяжчою втратою мого життя — втратою найміцнішого і, мабуть, у якомусь сенсі найреальнішого зв’язку, який я мав у житті. Після цього уже не міг читати жодної світської літератури — щовечора, коли нарешті йшов спати, гортав лише Біблію або «Звертання до Господа» Донна.

Після завершення офіційної жалоби я лишився у Лондоні й повернувся до писання, сповнений думок про мамині життя і смерть та про Доннові «Звертання до Господа». У такому настрої, з такими емоціями я й написав пізніші, метафоричніші розділи «Пробуджень», а мій голос у них звучав цілковито по-новому.

* * *