Сумую за тобою. Як пережити біль розставання, відновити стосунки та відпустити минуле

Проте може виявитися, що ви й справ­ді рухаєтесь у різних напрямках і поступово віддаляєтеся одне від одного. Тоді взагалі немає сенсу підтримувати стосунки, що вичерпалися й більше нікому не потрібні. Якщо ви ростете над собою й розвиваєтеся, наївно вірити, що протягом усього життя дружитимете з одними й тими само людьми.

  4. Інша людина нав’язала мені якусь неправильну роль

Дорослі діти, які розірвали стосунки з кимось із батьків, стверджують, що їхній образ, що вибудовуються зі слів, дій і вигляду батьків, зовсім не відповідає дій­сності. Вони не впізнають себе в батьківському дзеркалі, і це спантеличує їх. Вони відчувають, що реакція їхніх батьків не має жодного стосунку до того, ким вони насправді є. Імовірно, в дитинстві вони намагались уписатися в шаблон, який батьки вигадали для них, певно, ще до народження. Коли вони — у минулому й тепер — намагалися продемонструвати ті аспекти своєї особистості, що не вписувалися в цей шаблон, то стикалися з нерозумінням та ігноруванням. Це особливо характерно для тих батьків, хто й сам пережив важке дитинство, але не взяв на себе відповідальності за пропрацювання старих травм. Такі батьки опинилися в пастці своєї ролі, яку вони змушені раз за разом грати, тож, навіть не усвідомлюючи того, вони тримають своїх дітей у заручниках цієї безкінечної гри.

Скидалося на те, ніби моїй мамі конче потрібно було грати роль винятково хорошої матері. Для того щоб вона вважала свою гру вдалою, мені доводилося грати роль щасливої, гарненької й розумненької дитини. Я інстинктивно відчувала це навіть у ранньому дитинстві. Подорослішавши, дізналася, що дуже відрізняюся від цього образу. Я інколи буваю дурнуватою, нестерпною і сумною.

Знаходячи й приймаючи кожну нову грань своєї особистості, я відчуваю, що стаю міцнішою й більш цілісною. Але коли приїжджаю до матері, то бачу, що вона зовсім не сприймає мене такою, як я є. Вона продовжує грати роль доброї матері для гарненької розумненької дитинки. Мене саму наче ніхто не чує й не бачить. Почуваюся так, ніби я зникла або стала невидимою. Лише розповівши про цей візит моєму партнерові й почувши від нього слова розуміння, я знову сповна змогла відчути свою справжню особистість.

Дорте, 50 років

Кожній людині важливо, щоб її чули й бачили такою особистістю, у якій вона могла б упізнати себе. Якщо ваш образ, який ви бачите в очах іншої людини, спотворено, зберегти відчуття особистісної серцевини надзвичайно складно — особливо коли ви не дуже впевнені у власному відчутті себе.

Якщо ви росли з батьками, які не цікавилися вашими потаємними бажаннями чи вашою особистістю — або не помічали вас на вашій території, — вам може не вистачати стійкого відчуття своєї особистості. І навіть якщо ви насилу здобули собі відчуття безпеки й захищеності, воно однаково може похитнутися поряд із вашими батьками, тож бути поряд з ними буває болісно й обтяжливо.

Ми тією чи іншою мірою нав’язуємо іншим, зокрема нашим дітям, певні ролі. Єдина проблема полягає в негнучкості цих ролей: їх неможливо буде змінити, якщо з’ясується, що вони зовсім не годяться певній людині. Їхня гнучкість залежить передусім від вашої особистої гнучкості та від кількості ролей, які ви маєте в особистому репертуарі.

Якщо, приміром, ви можете грати лише роль «веселого розважальника», то роль «глядача» відводите іншим. Якщо вмієте виконувати лише роль «помічного слухача», іншій людині дістанеться роль «проблемної дитини». Якщо бачите себе лише в ролі «невинної жертви», іншим дістануться ролі або «рятівника», або «винищувача».