Світло між двох океанів

— Як осел з чоловіком, це точніше. Ти більший бовдур, ніж я думала, якщо так хочеш учинити. Три тисячі гіней! — І вона показала три пальці, тицяючи їх сину в лице. — Три тисячі гіней — це більше, ніж ти заробиш на тому забутому Богом катері за сотню років!

— Але ж ми зараз говоримо про Тома! І про Ізабель. Ніби це вони зробили щось недобре. І навіть якщо це та сама іграшка, її просто могло винести на берег, а вони її знайшли. Ти навіть не уявляєш, що приносять хвилі на берег Януса. Одного разу Том знайшов вогнепальну зброю! І коня-гойдалку.

— Не дивно, що Кітті Келлі залишила тебе з гарбузом. Ні краплі амбіцій та здорового глузду!

— Ма! — Блуї вколола материна насмішка.

— Вдягни чисту сорочку. Ми їдемо до поліційного відділку.

— Але ж ідеться про Тома. Він мій товариш!

— Ідеться про три тисячі благословенних гіней! І якщо ти не будеш першим, старий Ральф Еддикот може прийти туди й розказати їм таку саму історію. — А потім вона додала: — А Кітті Келлі не буде кривити носа, дивлячись на чоловіка з такими грошима, правда? Отже, тепер причешись. І викинь ту нещасну цигарку.

Розділ 24

Том не повірив власним очам, коли помітив катер «Віндворт Спірит», що з’явився відразу після циклону, який пронісся вздовж західного узбережжя Австралії. Він покликав Ізабель, щоб пересвідчитись, чи вона бачить те саме. Вони лише тиждень як повернулися на Янус. Судно мало з’явитися аж у середині березня і забрати їх на материк перед від’їздом до Пойнт-Мур. Можливо, на шляху в інше місце були проблеми з двигуном? А може, Ральфа та Блуї поранило в такий шалений шторм?

Море було дуже неспокійним, і екіпаж щосили намагався, не пошкодивши катер, пришвартувати його біля причалу.

— У шторм будь-який порт згодиться, правда, Ральфе? — прокричав Том проти вітру, коли човен швартувався до пірса, але старий не відповідав.

Коли замість Блуї на кормі Том упізнав незгарбну постать Невіла Віттніша, його здивування зросло ще більше. За ним з’явилися четверо поліцейських.

— Заради Бога, Ральфе! Що трапилось?

Той знову не відповів. Том похолонув. Він подивився на схил і побачив Ізабель, яка поступово віддалялась назад, за межі видимості пристані. Один поліцейський ішов, похитуючись по трапу, ніби п’яний, і минув деякий час, поки він звик до статичної поверхні під ногами. Інші йшли слідом за ним.

— Томас Едвард Шерборн?

— Так, усе правильно.

— Сержант Спреґґ, поліція Олбані. Це мій помічник, констебль Страґнелл. Сержанта Накі та констебля Ґарстоуна ви маєте пам’ятати з відділку в Партаґезі.

— Не сказав би, що пам’ятаю.

— Пане Шерборне, ми тут щодо справи Френка Ронфельдта та його доньки Ґрейс.

Це було наче удар у грудну клітку, і Том не міг тепер навіть дихати. Його шия скам’яніла, а обличчя миттю стало восково-блідим. Чекання закінчилося. Це було так, ніби ти нарешті отримуєш команду для наступу після багатьох днів очікування в окопах.

Сержант щось витягнув із кишені. Це був аркуш паперу, який ураз затріпотів від поривів вітру. Тримаючи його двома руками, сержант показав аркуш Шерборну і запитав:

— Ви впізнаєте це, сер?

Том упізнав фотографію брязкальця. Він подивися на пагорб. Поки обдумував свою відповідь, Ізабель зникла. Том шукав точку опори: після цього повернення назад уже не буде.

Він глибоко вдихнув, ніби позбувся тягаря, і опустив голову із заплющеними очима. Потім відчув торкання руки до свого плеча. Це був Ральф.

— Томе, Томе, синку… Що, в біса, тут відбувається?

Поки поліція на самоті допитувала Тома, Ізабель відійшла до маленьких хрестів біля пагорба. Кущі розмарину так само, як її думки, то з’являлись, то зникали перед очима. Вона трусилася, згадуючи момент, коли найнижчий і наймолодший поліцейський поважно показував їй фото. Він не міг не зауважити широко розплющені очі жінки та її прискорене дихання.

— Хтось надіслав цю іграшку пані Ронфельдт минулого тижня.

— Минулого тижня?

— Скидається, ніби це була та сама людина, що надіслала їй листа два роки тому.

Ця остання новина взагалі збила її з пантелику.

— Ми поставимо вам кілька запитань після того, як поговоримо з вашим чоловіком, але, — і він ніяково стенув плечима, — вам не варто відходити надто далеко звідси.