Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Отже, страйки неминуче містили в собі елементи політичного протесту. Це добре видно і з архівних даних. У рапортах ГПУ повідомляється, що робітники дуже неґативно ставилися до комуністичного керівництва. Директор Макіївського вугільного і сталеплавильного комбінату товариш Ляксуткін поводився з робітниками грубо. Згідно з рапортом, він вважав нижчим від своєї гідності виступати на робітничих зборах. Коли робітники приходили до нього, він починав сварити їх, перебиваючи на півслові. За повідомленнями, Ляксуткін проводив своє дозвілля за чаюванням або за чаркою горілки в колі фахівців. Тому робітники вважали його «лакеєм спеців», що міг покарати десятьох невинних робітників, щоб виправдати одного винного спеца (фахівця)[638]. На інших копальнях страйкарі засудили «розкішний спосіб життя» своїх комуністичних начальників, називаючи його «буржуазним»[639]. Вони звинуватили інших комуністичних керівників у тому, що ті використовують сиріт (яких на Донбасі було дуже багато) як своїх служок[640]. Під час страйку шахтарів у Краснодоні у червні 1923 р. секретар партійного осередку І. Ревін, який був ще й секретарем Краснодонського профкому, поводився зі страйкарями так само, як колишні ненависні хазяї. Робітників він вважав бездумними наслідувачами аґітаторів, — а це погляд добре знайомий дослідникам дореволюційного робітничого руху. Ревін назвав страйкарів бандою демагогів, і між ними відбулася така полеміка:

«Почався крик. Побачивши, що натовп спровокований цими типами, я став розмовляти з ними гостро: “Провокація вас збила. Ви йдете за ними, а підлу сволоту, яка підбурює до такого, треба розстрілювати!” Піднявся ще більший крик. Я їм кажу: “Товариші, якщо радянській владі треба буде розстріляти чи заарештувати провокатора, а якщо ним виявиться Ступівцев [член страйкому], то вона його заарештує і розстріляє”. Цієї миті в натовпі здіймаються кілька рук з вигуками: “Вбити його, розтерзати!” Я став говорити їм, звісно, з обуренням, що я тут, і можете терзати і вбивати мене, наближаючись в цей час до крикунів. Коли я сказав, що вбивайте, крикуни притихли».

Коментуючи цей інцидент, ГПУ повідомляло, що причину цих страйків забули і сам Ревін, і інші керівники[641].

У деяких реґіонах страйки супроводилися виявами насильства. У Криндачевці страйком був створений профспілкою, очолюваною комуністом. Здається, це була відчайдушна спроба профспілки втримати вимоги робітників у тому, що вона вважала розумними межами. Але робітники побили комсомольців і страйколомів. На подвір’я секретаря місцевого профкому кинули бомбу. Після закінчення страйку були заарештовані непартійні члени страйкому[642]. Ще один страйк спалахнув через те, що на копальнях міста Совєцька кооперативники продавали шахтарям за цінами, вищими за ринкові, гнилі борошно і картоплю, через що шахтарі хворіли. А решта продуктів були доступні лише дружинам і донькам їхнього начальства. Шахтарі застрайкували, але страйк припинився з появою працівників ГПУ, які розповіли шахтарям про міжнародну ситуацію і звинуватили їх у контрреволюційних намірах. Насправді керівники шахти спокійно спостерігали, як убивають робітничих лідерів Толмачова і Савіна, коли ті поверталися до Горлівки, а потім повідомили, що ці двоє дезертирували з шахти, і їх згодом розстріляли[643].