Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

1924 р. стабілізація грошової одиниці стала свідченням принаймні одного досягнення непу — відновлення ринкових відносин в економіці. В Донбасі промислове виробництво поступово оживало, але переваги непу були помітні не всюди. Донбасом знову блукав привид голоду. Голод 1924 р., який партія пояснювала посухами і поганим врожаєм, був не такий великий, як голод 1921–1922 рр., проте, як писали в повідомленнях з Донбасу, ситуація була «дуже, дуже важкою»[649]. Щоб запасти якомога більше хліба, робітники продавали все, що мали, і на ринках виникала паніка[650]. Подейкували, що куркулі скуповують усю худобу, яка була в бідних, поглиблюючи таким чином розшарування у країні. Через песимістичний настрій, викликаний голодом, «помітно зросла» релігійна активність[651]. Згідно з офіційними рапортами, закриття церков, заборона процесій та інші антирелігійні заходи під час голоду дали змогу духовенству і куркулям перекласти вину за виникнення посухи на радянську владу[652].

Промислові страйки ніколи не припинялися в Донбасі. Робітники звинувачували радянську владу в неспроможності прогодувати населення. Наприклад, у серпні 1924 р. на копальні в місті Рикове страйкували п’ять сотень шахтарів, вимагаючи негайної виплати їхньої затриманої зарплатні за червень. Під час страйку натовп налетів на одного міліціонера, що затримав шахтаря, якого підозрювали у крадіжці шматка вугілля, і почав бити його, вигукуючи: «Бий десятників і всіх, хто сито живе!» ГПУ допитало ватажків страйку. Згідно з таємним рапортом ГПУ, з’ясувалося, що робітники були розгнівані на керівника шахти Таренка, який грубо виштовхував їх зі свого кабінету[653]. В різних таємних рапортах висловлювалася стурбованість з приводу того, як жили місцеві комуністи. Казали, що багато комуністів, зокрема й дехто з «ленінців», яких так гучно вихваляли, приходили на мітинґи напідпитку, жили з кількома жінками, гнали самогон і навіть ґвалтували молодих дівчат[654]. Деяких комуністів навіть звинувачували в тому, що вони вбивали непокірливих, але беззахисних радянських громадян. У рапорті з Юзівки попереджалося про можливий самосуд розгніваних робітників над комуністами[655].

Малюнок 4.3. «Візит Кирилкіна до виплати зарплатні» і «Після виплати». ГАРФ, ф. 324, оп. 27, спр. 64, арк. 37.

Майже неможливо визначити, чи справді страйки піднімали ті меншовики, що ще залишилися, як про це часто заявляли. За даними одного «цілком таємного» партійного документа, в Донецькій губернії була найбільша кількість «організованих меншовиків» (160) в Україні[656], їх постійно вистежувало і переслідувало ГПУ. Цілком певно те, що були ті, хто співчував меншовикам, чи, можливо, був їхнім прихильником. Наприклад, донбаські робітники услід за меншовиками називали кампанію зі зниження витрат на виробництво «експлуатацією робочої сили»[657]. Профспілки майже не мали впливу серед робітників. Скажімо, в лютому 1924 р. на Пастухівській копальні двоє робітників, розлючені тим, що комітет гірничої спілки був весь час зачинений, вдерлися туди, розбили вікна і стільці, і перевернули все догори дном[658]. Показовий також інший інцидент. Коли в січні 1924 р. оголосили про смерть Леніна, прибиральниця «Донбасвугілля», якій вочевидь платили мізерну платню і до якої зневажливо ставилося начальство, спересердя вигукнула: «Чорт с ним, что он вздох!»[659]

Неґативні почуття до радянської влади часто були забарвлені антисемітизмом. Згідно з рапортом ГПУ, особливо сильним він був серед низькооплачуваних робітників, зайнятих на важких роботах[660]. Деякі шахтарі запитували: «Чи правда, що Ленін не помер від хвороби, а його отруїв Троцький?» Інші відкрито відповідали: «Це його напевно жиди отруїли, а потім кажуть, що помер». У Шахтах робітники казали, що «Ленін помер, на його місце поставлять жида Троцького, тоді ще більше буде податок»[661].

Малюнок 4.4. «Увага до дрібниць! Не ходи босий, бо застудишся. Чи там добре, де нас нема? Із промови культуртрегера до замурзаних донбасців», 1923 р. Зверніть увагу, що цей культуртреґер звертається до робітників на «ти», так само як пани до революції. ГАРФ, ф. 374, оп. 27, спр. 64, арк. 33.

Навіть 1925 рік, що, як вважали, був піком економічного процвітання, про яке так багато говорили і яке нібито приніс неп, не був у Донбасі добрим. Там знову через неврожай у деяких місцях виник голод. За даними «цілком таємного» документа ГПУ, в Луганському, Маріупольському і Старобільському округах народ пухнув від голоду. Половина населення Старобільського округу харчувалася сумішшю із замінників зерна — макухою і бур’яном. 1925 р. була зареєстрована значна кількість смертей через недоїдання (головним чином серед бідного селянства). Багато голодних дітей блукали країною, жебраючи[662]. І Донбас став свідком «величезного зростання злочинного елементу», який коїв збройні грабунки і вбивства[663].