Таємничий голос за спиною

І зникнення сім'ї Граціанських, і Шипуля, і викрадення самого Жені — не може бути все це абсолютно випадковим збігом. Воно напевне має якийсь взаємозв'язок.

«Організована злочинність», «мафія» — страшні жахливі слова, від яких перехоплює подих, холоне в грудях.

Позавчора увечері батьки Жені півтори години говорили по телефону з Вітасиковими батьками.

Заспокоювали, як тільки могли. Але хіба можна знайти слова, щоб заспокоїти батьків, у яких пропала дитина? Жені було щиро шкода своїх маму і тата (спершу говорила мама, тоді тато), що вони так стараються і так у них це погано виходить. Мама сама ледь не плакала, а в тата тремтів і зривався голос. Весь час вони тільки й повторювали: «Ну, не хвилюйтесь!» «Візьміть себе в руки!» «Все буде гаразд!»

Але хіба можна не хвилюватися в такій ситуації і чи легко брати себе в руки і вірити, що все буде гаразд, коли навіть міліція, здається, розгубилася і не може дати собі ради. В міліції теж люди, а не чарівники. Це сказав, зітхнувши, тато, коли поклав трубку...

Раніше Женя якось не задумувався над своїми стосунками з Вітасиком Дорошенком. Уже п'ять років вони сидять за однією партою — з першого класу. Як посадила їх вчителька молодших класів Оксана Іванівна у перший день, так і сидять. Тому й дружать. Тому й ходять один до одного додому, разом готують уроки, разом у кіно бігають, телевізор дивляться, гуляють. Женя навіть думав колись, що якби Оксана Іванівна посадила його з Шуриком Дармовисом або Вовою Шпинделем, він дружив би, мабуть, з Шуриком або з Вовою...

Женині думки обірвав телефонний дзвоник.

Він взяв трубку:

— Алло! Я слухаю!

— Женя? Ой, як добре, що ти вдома. Тільки не перебивай, бо у мене лише один п'ятнадцятикопійочник. Останній. Більше нема. Негайно приїдь до Христова. І візьми гроші на дорогу для мене. Як у тебе нема, позич у Марії Василівни. Чекатиму тебе на західній платформі. Тільки про те, що я дзвонив, не говори нікому. Чуєш? Нікому. Ні в якому разі! Бо я... — почулося коротеньке — пі! — і розмова перервалася.

Женя не встиг сказати ні слова. Він закам'янів з трубкою у руці, вражений, наче громом.

То був голос Вітасика Граціанського! Але чому Граціанський подзвонив саме йому, Жені? Вони ж не тільки не дружили, а навпаки. Граціанський прекрасно знав його й Дорошенкове ставлення до себе. Дивно!.. І звідки Граціанський знає про Марію Василівну? Марія Василівна була сусідкою Жені Кисіль. Колись Женя й Вітасик позичили в неї карбованця на кіно. У їхньому кінотеатрі демонструвався тоді потрясаючий детектив. Про ту позичку знав тільки Вітасик Дорошенко. Значить, він сказав Граціанському. Вони пропали разом, і з Вітасиком щось трапилось. Тому подзвонив Граціанський. Треба негайно їхати! Але... Як же бути з капітаном Горбатюком? З татом, З мамою? Якщо після вчорашнього він знову зникне, батьки просто збожеволіють від хвилювання. «Тільки про те, що я дзвонив, не говори нікому! Нікому! Ні в якому разi!»

Що ж робити?

Женя нервово ходив по квартирі. «Негайно приїдь до Хрястова!»

Негайно — це, значать, треба вже зараз бігти на вокзал.

Що робити? Що робити? Не говорити капітанові?

А може, це пастка? Може, його знову хочуть заманити, викрасти і... Але він же нічого не сказав, зберіг таємницю свого викрадення, як вони вимагали...

І якщо справді йдеться про долю друга, а він вагається? А час іде...

Значить, так — якщо капітан на місці, у своєму кабінеті, він скаже, а якщо не на місці — ну що ж... У нього є виправдання: негайно — це негайно, чекати він не міг.

Капітана на місці не виявилося.

З грошима проблем не було. У кишені лежало двадцять два карбованці, які лишилися від тих двадцяти п’яти, що йому тицьнув «незнайомець» — троячку він заплатив за таксі. Батьки категорично відмовилися брати у цього ті гроші.

Женя сів писати їм записку:

«Дорогі мамо і тато!

Тільки, будь ласка, не хвилюйтесь. Я вас дуже прошу. Все буде гаразд. Я мушу негайно виїхати до Хрястова. Подзвонив один із тих, хто зник, і просив приїхати. В нього немає грошей на квиток.

Капітанові скажіть, що я дзвонив, але його не було. Ще раз не хвилюйтесь.

Цілую. Женя».

Він залишився задоволений тим, що написав: і Граціанського не виказав, і пояснив батькам причину свого зникнення. Тим більше він їхав не кудись, а саме до Хрястова. Це вже було не вперше в його житті. І батьки не повинні особливо хвилюватися.

Коли він сидів уже в електричці, йому в усіх подробицях пригадалася ота його перша мандрівка.