Таємниця забутої справи

— Залюбки попрацюю з вами, Дмитре Івановичу. Це дуже приємно…

— Гаразд, — погодився Коваль, ведучи гостя в садок. — Десь збереглося галіфе, динє… Якщо тільки не потонете в ньому. — Він глянув усміхненим оком на щупленького Суботу. — А з капцями гірше…

— Капців не треба, я вже звик.

— Ну то почекайте…

Працювали затято, мовчки. Здавалося, всі турботи, увесь клопіт, якими звичайно жили вони, зараз відійшли геть. На світі була тільки гусінь, яку збирали з яблунь, земля, котру слід було підпушити, невиполені бур'яни на квітнику. Особливо старався Субота.

А підполковник час від часу зупинявся на перекур і просив гостя не поспішати. Субота розчервонівся і, звикнувши до землі, сміливо ходив босоніж.

Коваль тільки всміхався внутрішньо, спостерігаючи це повернення слідчого в дитинство. Бо й справді, яка ж це насолода торкатися живої землі, тулитися до неї кожним нервом! З глибини душі зринають забуті асоціації, що ніби повертають молодість. Ступив босою ногою на м'який і пружний моріжок і немов забув усі свої турботи й гризоти і знову знаєш, як шелестить у високій траві вуж, як мостить гніздо у комиші дика качка, як пахне на току нагріте збіжжя, яка тверда суха глина, і який сипкий пісок — як він припікає пальці, коли нагріється, — і яка приємна земля, коли відчуваєш надвечір холодок босою ногою…

В якусь мить, допалюючи цигарку і поглядаючи на вправного Суботу, підполковник відчув, що його чомусь непокоять ці раптові гостини.

Після вивчення матеріалів справи Гущака, після розмов з Василем Гущаком та його матір'ю Коваль прийшов до висновку, що вибраний слідчим запобіжний захід — арешт студента — треба замінити на підписку про невиїзд. Здійснити це міг прокурор на подання слідчого. Але Субота категорично заперечив, вважаючи, що Василь знайде лжесвідків, які підтвердять його алібі, і вся система доказів, збудована слідством, розвалиться. Вони довго сперечалися і не знайшли спільної мови. «Чого ж Субота прибіг сьогодні?»

Години за дві вони закінчили роботу. Потім милися під душем, змайстрованим із старої залізної бочки і, поки Субота розкошував там, господар дому готував полудень.

Молодого слідчого все цікавило в домі Коваля. Вмившись, він оглядав будинок, веранду, навіть зазирнув крізь відчинені вікна у кімнати: вітальню та невеличкий домашній кабінет підполковника. Якби не захоплений вигляд, з яким все роздивлявся, можна було б подумати, що Субота оглядає не дім свого колеги, а місце злочину.

Тим часом Коваль приготував скромний полудень — картоплю з оселедцем, яєчню, каву — і виніс все на веранду.

Від легенького виноградного вина, яким пригощав господар, Субота спочатку відмовлявся, але потім випив, і непомітне зближення, яке почалося під час спільної праці в садку, здавалося, зростало. Недалеко було від того, щоб воно перетворилося на взаємну симпатію, незважаючи на службові суперечки. Та вже за кавою підполковник помітив, як Субота втрачає безпосередність, котра приваблювала, і наче влізав назад у якусь шкаралупу. Спочатку це відбилося на обличчі слідчого — раз у раз воно ставало заклопотаним, потім Субота, який після душу одягнув свій костюм, відчув себе незатишно босоніж і всунув ноги у модні черевики з резинками. А після цього його худорляве обличчя повністю набрало звичного сухуватого виразу, властивого строгій діловій людині.

— То, може, повернемося до наших баранів, як говорять французи? — спитав Коваль, допомагаючи розпочати розмову, заради якої Субота і в неділю вдома не всидів, — тобто повернемося до наших справ, — пояснив приказку.

— Незважаючи на вихідний? — удавано посміхнувся гість.

— Вихідний почнеться після закінчення слідства.

— Я теж думаю, Дмитре Івановичу, що вчора розмови ми не закінчили…

— От і продовжимо.

— Я не міг погодитися з тим, що ви руйнуєте готове розслідування. І, так би мовити, виключно з негативних позицій.

— «Руйнувати» можна тільки з негативних. З позитивних — будують. Боюсь, що дійсність дужче зруйнує ваші висновки, Валентине Миколайовичу, — нахмурився Коваль. — Дозвольте, я трохи згадаю теорію. Про три кити, на яких тримається попереднє слідство: по-перше, всесторонність, по-друге, повнота і, по-третє, об'єктивність. А де ваша всесторонність у справі Гущака, де дослідження усіх можливих обставин і припущень? Ви вхопилися за одну свою версію: убивця Василь Гущак.

— Дмитре Івановичу, інших версій бути не може! Ми вже говорили. Це — елементарно.

— Іноді не зашкодить згадати й елементарні правила. Саме тому їх порушуємо, що вважаємо, нібито добре знаємо.

— Людині властиво вибирати найкоротший шлях.

— Згоден. Але й поспішність, Валентине Миколайовичу, неприпустима. Дуже спокусливо сказати собі: ось злочин, а ось і злочинець, підтягти до цього висновку факти, щось відкинути, інше підсилити, нанизуючи все, що годиться для обвинувального висновку, на один стрижень. І слідство посувається вперед, і собою задоволений, але чим далі від… істини, тим ближче до конфузу, коли на суді усе розсиплеться, мов карткова хатка.

— Ви мене хочете звинуватити в необ'єктивності, Дмитре Івановичу?