Таємниця забутої справи

Чим більше дивувався і гарячкував молодий слідчий, чим дужче злітала з нього шкаралупа самовпевненості, тим більше подобався він Ковалю.

— Мене хвилює проблема жертви, — говорив далі підполковник, не звертаючи уваги на здивування співбесіднику. — І причина, і обставини злочину повністю виявляються тільки після вивчення потерпілого. Жертва є одним з учасників події. Без жертви немає злочину. І жертва не тільки об'єкт злочину, своєю неправильною поведінкою вона може сприяти здійсненню злочину. — Він ще раз зупинився, спостерігаючи враження, яке справляє своїми словами. — Наприклад, в автодорожній аварії, коли пішохід перебігає вулицю при червоному світлі і потрапляє під колеса, або у залізничній катастрофі, коли тракторист вилізе на колію… Бувають випадки, коли жертва своєю неправильною поведінкою створює умови для злочину. Я ніколи не розберуся у злочині, поки не встановлю, хто жертва і які її зв'язки з навколишнім світом…

— Наш «канадець» не збирався влаштувати аварії поїзда.

— Переконаний, що саме через старого Гущака треба виходити на його убивцю.

Субота тяжко зітхнув і подивився на Коваля так, мовби хотів сказати: «Ну скільки можна?!»

— Будь-які ваші припущення і здогади, — говорив тим часом підполковник, — можуть стати зв'язком між фактами, але вони не замінять фактів і нічого не доведуть… Я не розумію, як погодився прокурор санкціонувати попередній арешт Василя Гущака. Певно, дуже ви натискали…

Субота мовчав.

— Я зараз займуся «археологією», — Коваль по-дружньому посміхнувся посмутнілому гостеві, — порину у давнину і спробую щось дізнатися про жертву трагедії — Андрія Гущака, про його молодість, хто такий, звідки, як жив, що робив, чого виїхав. Одне слово, воскрешу його образ…

Слідчий дивився на перші, ще короткі тіні від будівель і дерев і тоскно думав, як йому не поталанило, що у першому серйозному розслідуванні має справу з упертим Ковалем. Доведеться, зрештою, посваритися, хоч цього дуже не хочеться.

— Ваш лейтенант Андрійко уже зібрав дані про старого «канадця».

— Знаю, — згідливо кивнув підполковник. — Тільки вони мало що дають. Це все офіційні відомості, поверхові.

— Коли людина прожила в країні лише два тижні, ваша робота безсила.

— Два тижні теж дещо важать, — буркнув Коваль. — Але я надіюсь і на ті тридцять років, що їх Гущак прожив на Україні до еміграції.

— Це все затримає нас. Не вкладемося у строки… І головне — ні до чого… Завтра цей студент зізнається — і кінець справі. Він уже учора розкрив був рота, але чомусь утримався…

— Може, він щось інше хотів сказати, — іронічно зауважив Коваль і, помітивши, що Субота знову готовий образитись, Змінив тему. — А знаєте, Валентине Миколайовичу, чому я став оперативником, чому так люблю сам процес розшуку і розслідування? — раптом спитав він. — Адже учився у технічному закладі, мав стати механіком… — Після цих слів підполковник підвівся і пішов у кімнату. Повернувся із книжкою в руках. Погортав ЇЇ. — «Я виявив, — прочитав уголос, — правда, несвідомо, що задоволення, яке дає спостерігання і діяльність думки, незрівняно вище від того, яке дає будь-яке технічне вміння чи спорт…»

— Заждіть, Дмитре Івановичу, — заперечив Субота, — механік — це не тільки технічне вміння, але й діяльність думки. Те ж саме у спорті.

— Щоденник Дарвіна. — Коваль поклав розгорнуту книжку перед очима гостя. — Рідкісне видання… — І, поки той читав, продовжив: — Я приєднуюсь до вченого. Тут, Валентине Миколайовичу, йдеться насамперед про спостерігання. Його значно менше у механіка чи спортсмена, ніж в оперативника або у слідчого. Спостерігання, розшук, дослідження, розслідування, умовиводи — єн плюс одиниця варіантів, здогадів, припущень, версій і, нарешті, раптовий промінь світла у темному царстві невідомого.

— Звичайна розумова діяльність людини.

— Вірно. Взагалі. Але у нашій роботі, Валентине Миколайовичу, особливо значна. Чи не так?.. Ви, певно, звернули увагу, що я перефразував Добролюбова. Невідомість для нас і справді є темним царством, а знайдений доказ — промінь істини, що освітлює картину. Мабуть, це і є найпривабливіше. І ще одне. Істина, Валентине Миколайовичу, найдорожче за все на світі. Ніщо не може зрівнятися з нею. Вона завжди прекрасна, завжди чудова. Це якось наближає нашу діяльність і до науки, і до мистецтва, яке теж шукає і утверджує красу, до художньої творчості… — Коваль зробив паузу. — Але, звичайно, без авторської самозакоханості, про що я вже говорив… Завтра зранку іду в Центральний архів Жовтневої революції, — додав він, гостро глянувши на гостя. — На дещо цікаве натрапив у архіві нашого міністерства… — І, помітивши, як гість насторожився, закінчив; —Але поки що рано говорити. Це стосується жертви, а не убивці, — ледь посміхнувся у відповідь на кислий вираз слідчого. — На початку тисяча дев'ятсот двадцять третього року провадилося слідство щодо якогось Андрія Гущака, учасника пограбування зовнішторгівського банку… Цікавлюсь, чи не цей Гущак і взагалі, що то за справа була. У нашому архіві лише окремі згадки.