Таємниця забутої справи

«26 березня трагічно загинув один з найбільш енергійних і самовідданих працівників міліції т. В. Я. Дидика. Протягом двох днів він вистежував небезпечного бандита Василя Ящука, який за низку тяжких злочинів був засуджений до розстрілу, але втік з-під варти. На другий день Дидика помітив бандита серед пасажирів трамвая… Не доїжджаючи до майдану, навпроти готелю, Ящук вистрибнув з вагона. За ним кинувся і товариш Дидика. Бандит і помічник начальника міліції району зіткнулися лицем в лице. «Руки вгору!» — наказав т. Дидика, навівши на злочинця револьвер. Бандит, який тримав руки в кишенях, мовби виконуючи наказ, вихопив руки. У правиці в нього був маузер. Одночасно гримнули два постріли. І помначрайону, і бандит були тяжко поранені. Товариш Дидика впав. Ящук намагався втекти, але до нього уже біг постовий міліціонер із зброєю в руках. Зрозумівши, що відступати нікуди, бандит пустив собі кулю у скроню… Загиблий т. В. Я. Дидика, — писала газета, — член партії з 1921 року… під час денікінщини організував у своєму повіті партизанський загін… Потім був головою волревкому, а до лав міліції вступив у 1922 році… Похорон товариша Дидики відбудеться сьогодні, 27 березня 1924 року…»

А ось документи за тисяча дев'ятсот вісімнадцятий, дев'ятнадцятий, двадцятий, двадцять перший роки… Самі тільки заголовки доповідних, виписок із протоколів та наказів, листів, газетних повідомлень говорили за себе. Коваль гортав рік за роком…

Про організацію боротьби з бандитизмом.

Чотири міліціонери і сім залізничників прийняли бій з бандою у п'ятсот шабель.

Про боротьбу з бандитизмом Київської губернської міліції від 5-го до 20 лютого 1921 року.

Про нагородження працівників міліції орденом Червоного Прапора за сміливість і хоробрість.

Про ліквідацію бандитизму в Одеській губернії.

Арешт зграї «розглядачів».

Злодійські кубла у склепах.

Арешт зграї «Чорна рука».

Справа банди Кися.

Про ліквідацію банди під Харковом…

Постають перед очима Коваля далекі буремні дні… Немов бачить він, як проступає на блідому аркушику знайомий сільський краєвид. Чорні, жирні осінні лани. Глухі хутори на узліссях непрохідних пущ. Купка міліціонерів, загублена серед тих ланів і лісів, серед куркульських хуторів, де бандити ховаються у схожих на фортеці садибах з високими парканами і тесаними брамами, за якими рвуться із ланцюгів оскаженілі пси… Ідуть молоді хлопці — перші червоні міліціонери — виловлювати бандитів, добиватися продподатку, знаючи, що дехто з них, а може, й усі вони з вирізаною зіркою на спині або розрізаним животом, набитим збіжжям, навіки залишаться у цьому ситому чорноземі…

Коваль подумав, який же пам'ятник заслужили ці скромні, часом невідомі або й просто забуті перші герої революційного порядку й закону! Усякі музеї є, а от такого, де розказувалося б новим поколінням про цих подвижників, немає. Бо хоч пропагують тепер діяльність міліції і преса, і кіно, і радіо, але ця хронікальна популяризація, часом хаплива і невправна, викликає не так інтерес до міліціонера, як смакування самого злочину. А от такий музей, з правдивими документами, написаними кров'ю, по-справжньому виховував би…

Він гортав далі папки з документами.

Коли траплявся папірець з його батьківщини, зеленої Полтавщини, почувався так, ніби зустрів близьку людину. Самі назви містечок і сіл хвилювали, бо вперше почув їх у дитинстві, на берегах рідної Ворскли: Білики. Бутенки, Кишеньки. Кобеляки, Маячка, Перегонівка, Вільховатка, Бреусівка, Китайгород… А ось документи двадцятого року, про організацію місцевих ревкомів на Полтавщині: Кобеляцький повіт, Миргородський, Лубенський, Гадяцький, Кременчуцький, Хорольськнй… Жадібно вчитувався у ці папери: що то за люди жили перед ним на рідній землі, чого прагнули, по чиїх стежках пройшов потім своїми босими ногами, по чиїх слідах ступав…

Отямившись, примушував себе покинути найцікавіші з документів, щоб повернутися до тих, які могли пролити світло на потрібні йому сьогодні справи.

В архіві міністерства прізвище Гущака було згадане в зв'язку з пограбуванням банку… Значить, треба дивитися у реєстр, де йдеться про охорону соціалістичної власності.

Інструкція по боротьбі з крадіжками солі на промислах.

Пограбування крамниці Зовнішторгу.

Про пригульну (приблудну) худобу. Постанова Раднаркому. Власник шахти — бандит. Повідомлення Донецького губрозшуку.

Пограбування промбанку у Катеринославі. Підполковник Коваль вчитався у це повідомлення. Шість озброєних бандитів. Узято понад десять тисяч доларів, шість з половиною фунтів стерлінгів, сімдесят сім тисяч у радянських знаках, облігації хлібної і виграшної позик…

Розчаровано відкинувся на спинку стільця. Не те! І прізвища не ті, і місце події, і, головне, дата — вересень дев'ятсот двадцять третього року, а його цікавить кінець двадцять другого, початок двадцять третього…

Тяжко зітхнув. Здається, й справді помилився цього разу. І підполковник, ще раз зітхнувши, схилився над підшивкою.