Таємниця забутої справи

А далі… якраз під повідомленням про пограбування Катеринославського банку лежало кілька акуратних аркушів досить цупкого паперу, і на першому з них було надруковано стрибаючою машинкою:

«Справа гр. гр. П. А. Апостолова, Андрія Гущака та інших».

Коваль на мить заплющив очі — коли людина чогось дуже бажає, може й привидітися! — і поклав долоню на документи, немов боявся, що вони зникнуть. Потім знову глянув на папери — пильно, чіпко.

Ні, не привиділося!

Читав жадібно, уважно. Повідомлення про пограбування банку, протоколи допиту дружини і дочки керуючого банком Апостолова, який зник разом з цінностями, донесення агентів кримінального розшуку, протокол допиту спійманого пізніше Апостолова, повідомлення командира резерву губміліції Воронова про знищення банди Гущака на хуторі Вербівка…

Дізнання вів інспектор губрозшуку Решетняк. А постанову про припинення слідства, оскільки єдиний живий учасник пограбування Апостолов виявився не при своєму розумі і переведений до психлікарні, виніс інспектор Козуб. У лівому горішньому кутку збереглася чиясь вицвіла резолюція: «Згоден» — і нерозбірливий підпис.

Коваль мало не проти світла розглядав кожний документ, намагаючись відшукати те, що потрібно було йому зараз від цієї забутої справи… Найдокладніший документ не розповість більше, ніж у ньому написано, і все ж підполковник мусив побачити і прочитати й те, що сховано від очей…

Він немов народився на світ для того, щоб бачити більше від інших. Те, мимо чого люди проходили байдуже, залишало в його пам'яті якийсь слід. Якщо уявити пам'ять людини як сховище, де на численних полицях відкладається інформація, то пам'ять Коваля мала тих полиць і комірчин надзвичайно багато. Натренована роками, вона ставала дедалі місткішою, їй допомагала незвичайна спостережливість і виключне чуття, яке схоплювало і механічно фіксувало саме ті деталі, характерні риси предметів або явищ, які потім несподівано виявлялися значущими.

Але у цій справі самої інтуїції було замало. Перечитавши документи, підполковник відчув, як збільшується поле його розшуків. Архіви не полегшували, а ускладнювали розшуки убивці Андрія Гущака, і в якусь мить Коваль подумав, що, може, й мав рацію Субота: не треба вигадувати додаткової роботи, лізти в курні архіви.

Але це була тільки гірка мить. Вона минула, і підполковник знову схилився над паперами.

За своєю звичкою, став складати список дійових осіб, учасників події, яка сталася десятки років тому. Першим у цьому списку йшов не Гущак, а керуючий банком, колишній багатій Павло Амвросійович Апостолов. Потім:

Арсен Лаврик, матрос, вартовий банку.

Дівчина Ванда Горохівська.

Друга дружина Апостолова — Єфросинія Іванівна. Дочка банкіра — Клава.

І, нарешті, ватажок зграї, яка пограбувала банк, — Андрій Васильович Гущак.

Що він, підполковник Коваль, знає про цих людей? Небагато. Банкір Апостолов збожеволів, Арсена Лаврика, який проґавив грабіжників, розстріляно, Гущак втік у Канаду, тепер повернувся і загинув під колесами електрички.

А як склалася доля інших дійових осіб? Чи живі вони? Адже за цей час над місцем подій пролетіли неспокійні вітри історії, буря війни, лилася кров, і людина з боєм утверджувала своє право на життя.

І раптом мозок підполковника осяяла нова думка — немов блискавка розітнула чорну ніч: «А чому закрили справу Апостолова — Гущака? Адже цінності не знайдено!» Він почав складати другий список людей, які були причетні до цієї справи.

Список виявився дуже короткий: інспектор губрозшуку Олексій Іванович Решетняк; Воронов — командир резервного батальйону міліції, який повністю знищив банду Гущака на хуторі Вербівці; старший інспектор бригади «Мобіль» Центророзшуку Іван Козуб… Іван Козуб? Чи не той знаменитий земляк, про якого чув у дитинстві?..

Він прочитав прізвища на документах, подивився на підписи, але поки що це теж нічого не давало, Де вони, ці люди, чи живі і що можуть тепер, через стільки років, додати до викладеного у документах? Марна праця! Так він нічого й не довідається про оточення отамана Андрія Гущака. Тогочасні міліціонери зараз йому ні до чого.

Коваль відсунув від себе папірці і замислився. У голові був хаос. Тільки одна думка окреслилася і не давала спокою:

«А чому все-таки закрили цю справу? Ну, нехай загинули винуватці, але ж цінності десь залишилися, і колосальні! Як же було не шукати їх?»

По роздумі вирішив скласти свій, ковалівський, графік, з якого в управлінні дехто кепкував, а дехто вважав хоч і канцелярським, але добрим додатком до чистої інтуїції. Сам Коваль радив колегам складати такий свій, персональний графік для кожної справи, бо це дисциплінує думку.

Графік був простий. Великий аркуш паперу ділився навпіл. Ліва сторона мала три графи, права — дві. Першою зліва йшла фраза: «Про що я довідався?», друга: «Що це мені дає?» і третя, трохи кумедна: «А на біса все це мені потрібно?» Тільки на папері підполковник записував: «нащо», тримаючи «на біса» в думці. Праворуч Коваль нотував відповіді на запитання: «Що мені невідомо?» і «Чому мені потрібно це знати?»