Таємниця забутої справи

— Я хіба що, товаришу підполковник, — почав захищатися лейтенант. — Я — за. Абсолютно. — Він посміхнувся, забувши, як завжди, що шрам при посмішці надає його обличчю не лагідного, а, навпаки, злого виразу. — Я сам без графіка не можу…

— Доповідайте. Спочатку про оточення Василя Гущака. Що з'ясували?

Лейтенант розгорнув папку і витяг папірець.

— Поки що нічого особливого. Крім того, що вже відомо. Вчився добре. Приятелює з хлопцем, який мешкає на бульварі Шевченка, — теж студент, комсомолець, живе з матір'ю, характеристика позитивна…

У Василя Гущака в армії були дисциплінарні покарання. Тричі за запізнення в казарму… Один раз сидів на гауптвахті за самовільний вихід, другий — за суперечку з командиром.

— Він такий, — вкинув Субота, — йоржистий, колючий.

— В основному неприємності були через дівчат, — похмуро посміхнувся лейтенант. — Закохавшись, ні з чим не рахується.

— Тож-бо і є, — знову не стерпів Субота. — Шерше ля фам, як кажуть французи, — шукай у всьому жінку. Потрібні були гроші для гульні, — слідчий не помітив, як при цих словах Коваль поморщився. — Цілком ймовірний поштовх до злочину…

— Його дівчина не справляє такого враження, Валентине Миколайовичу, — докірливо зауважив Коваль. — Навпаки.

— Маєте на увазі цю… як її… Лесю? Я не про неї говорю. У нього, крім Лесі, певно, не одна була…

— Поки що серед його друзів інших дівчат не виявлено. Чи не так, Остапе Володимировичу?

— Абсолютно. Але будемо працювати далі.

— Остапе Володимировичу, запам'ятайте: найперше для вас — глибоко вивчити оточення Василя Гущака. Невідкладно. Строки підганяють. Не заперечуєте, Валентине Миколайовичу? — звернувся він до слідчого. — Будемо й далі вивчати зв'язки підозрюваного.

Субота кивнув, хоч і не дуже покладався на це. Зараз для нього усе зосередилося в одній точці — зізнання Василя. Одержить — і все стане на своє місце.

— Поінформуйте тепер про друге завдання, — звернувся Коваль до лейтенанта Андрійка. — Що дала ваша поїздка у Лісову?

Андрійко відкашлявся, глянув у свій аркушик.

— Значить, друге завдання: адреси, біографії… Горохівська Ванда Леонівна живе по вулиці Червоноармійській. Переїхала у Київ у тридцять п'ятому році. Сім'я складалася з неї і меншого брата… Решетняк Олексій Іванович і Решетняк Клавдія Павлівна, дружина. Переїхали разом з інститутом… Козуб Іван Петрович…

Субота перестав слухати, адреси, роки народження, короткі біографії людей, які його не цікавили, мовби пролітали повз вуха. Він дозволив собі розслабитися і з насолодою вгруз у підступно глибоке» крісло. Погляд його ковзнув по вікнах — липи уже відцвіли і не пахли, але все одно гарно мережили зеленими гілками голубе небо.

Він, може, й проґавив би у рапорті Андрійка найголовніше, коли б вухо не вловило раптом торжествуючі нотки лейтенантового голосу. Субота повернув голову — де й поділася лінива розслабленість! — очі його заблищали, весь напружився, готовий підхопитися: Андрійко вийняв акуратно загорнутий у целофан фігурний мідний ґудзик з вибитою на ньому емблемою канадської фірми. Саме такого ґудзика не вистачало на куртці Василя, подарованій йому дідом! Саме цього останнього доказу поїздки Василя у Лісову не вистачало слідчому Суботі. О, тоді зроблене ним буде виправдане і схвалено до кінця, зокрема і вимога запобіжного арешту убивці!

Субота різким рухом вихопився з крісла і, нахилившись над столом, став разом з Ковалем роздивлятися ґудзик.

— Ну, відбитків пальців на ньому немає, на жаль, — сказав Субота, не торкаючись руками ґудзика. — Хіба що пальців лейтенанта Андрійка, — задоволено посміхнувся він.

— Що ви, товаришу Субота, я не торкався. Як і належить, брав лопаточкою…

— От вам, Дмитре Івановичу, і ґудзик, — засміявся слідчий, — якого нам не вистачало… А ви говорили, що тепер ґудзики у всіх однакові і за ними нічого не знайдеш!

— Це виняток, Валентине Миколайовичу. Канада.

— Кожна справа має, так би мовити, свою Канаду і свій Ґудзик. — Вузький овал обличчя Суботи аж світився від торжества.

— Ви забули, Валентине Миколайовичу, що на Андрієві Гущаку того вечора була така сама канадська куртка, як і на онукові.

— Це легко з'ясувати. Надішлемо ґудзик на експертизу разом з курткою Василя і поставимо запитання, чи від неї одірвано. — Він придивився до ґудзика. — Тут на дужці навіть ниточка теліпається. По матеріалу нитки і по розриву враз установлять…

Він відійшов від столу і тепер вільно опустився у крісло. Погляд його знову заблукав по стінах, по зосередженому, з крупними рисами обличчю Коваля, по вікнах і верхівках лип, щоразу повертаючись до столу, на якому, тьмаво відсвічуючи, лежав на целофановому аркушику округлий ґудзик.

— Ми ще не вислухали Остапа Володимировича, — зауважив Коваль, помітивши, що Субота втратив інтерес до наради. — Доповідайте далі, — наказав лейтенант. — Де знайшли цей ґудзик?

– Ґудзик я виявив біля платформи, за три метри від східного краю. Крім нього, нічого цікавого на місці події не було.