ТИСЯЧА ДОРІГ

Зробивши свою роботу, провокативні групи перестали лазити ночами по селу. Зате МВД впадало вночі на своїх автах і виарештовувало людей. Вдень же лазили по селу, здираючи всякого роду поставки. При здирці кожний агент старався ще й сам запастись продуктами. Збирачка молока у Гранках, росіянка, яку направили в село на роботу, ошукувала селян і навмисне ставляла нижчу процентність молока, через що кожна родина мусіла здати його набагато більше, як спочатку було накладено на неї. Дійшло до того, що селяни купували на базарі масло і здавали його, замість молока, бо так було легше виконати норму, - парадокс совєтської дійс-ности. Важко уявити, чи була на світі ще така система, в якій продуцент купував за високу ціну свій власний товар на те, щоб його здати державі.

Селяни своїм способом шукали виходу з тяжкого становища й обманювали "власть", де тільки вдавалось обманути. У випадку високої норми здачі молока, яку не могли виконати, доливали води. Тоді влада назначила процентність жиру як протидію, а знову чиновники, щоб собі вкрасти, ошукували в процентах. Кінець-кінців, найгірше на тому виходив таки селянин. Здаючи на заготзерні збіжжя, дядько, висипаючи з мішка, придержав по пригорщі збіжжя в рогах і вдома витрушував "украдене в держави". За таку крадіжку неодин селянин заплатив десятирічним ув'язненням. Однак це йшла боротьба за життя, за прогодування сім'ї, й режимові ніколи не вдалось її зліквідувати.

До грабунку селян державою ще долучався грабунок апаратчиків, які особисто наживлялись. Воно легко було робити агентам по всяких поставках, але й інші, які займали в адміністрації пости районних і обласних начальників МВД, прокурори і їм подібні, робили те саме. Вони завели собі в районі господарки, тримали корів, свиней, домашню птицю, а нічого не мали, щоб їх прогодувати. Тобто мали все, лише воно не було придбане власним трудом. Дуже просто - накладали на села свій контингент. Приїжджав такий прокурор чи начальник МВД в село і поговорив собі "по-товариськи" з головою сільради, а в майбутньому, як завели колективізацію, з головою колгоспу. Мовляв, достав мені фіру сіна чи соломи, чи картопель, а я колись тобі теж зроблю прислугу. Звичайно голова доставляв. Хай би не послухався. Якщо був місцевий, то робив це не задля винагороди, а ради святого спокою, щоб із пімсти не пришили йому зв'язку з "бандєровцамі". Таким чином апаратчики запасались в одному селі соломою, в іншому - картоплями. Вони мали своє м'ясо, набіл, не здавали поставок, ще і їхні жінки продавали збиток на базарі за спекулятивними цінами. Не пройшло багато часу, як апаратчики доробились власних хат, мали легкові авта й жили як пани. Такий стан не змінився, коли понасаджувано колгоспи в Західній Україні. Навпаки, тоді легше було домовитись з колгоспним начальством, бо те вже крало для себе і рука руку мила.

Нераз апаратчики пересварились за територіяльний розподіл, нераз конкурували за наживу. Тієї осени ходорівський районний прокурор наказав голові сільради з Гранок, щоб той доставив йому фіру соломи на підстилку для корови. Його, прокурора, ненавиділа молочарка з Гранок за те, що її викрито в шахруванні процентности молока. її вправді не арештували й не судили, навіть з роботи не звільнили, бо була сюди наслана. Все ж воно недобре виглядало на її партійному квитку, і за те вона не простила прокуророві.

На дорозі до Ходорова молочарка зустріла дядька, що віз солому.

— Кому везеш? - впізнала дядька з Гранок.

— Прокуророві везу до Ходорова.

— Давай назад! Дамой! Он, сволоч, нє імєет права брать солому.

Дядькові того тільки й треба було почути. Він завернув "дамой".

Другого дня голова був за чимось у районі. Його стрів прокурор і вилаяв, чому не доставив соломи. Голова виправдовувався: "Молочарка казала, що вам не належиться соломи". Прокурор скипів з люті: "Гдє ж еті бандєровци падєлісь! Зачем нє уб'ют ету б...!"

Ось де шукав прокурор караючу руку. Солома, очевидно, була доставлена.

Переважну більшість апаратчиків на вищих становищах становили росіяни. Якщо були між ними українці із земель поза Збручем, вони часто вживали російську мову. їхня мова була виразником окупації. Тому місцеве населення розглядало совєтський режим як режим росіян, в його лексиконі - москалів, що прийшли на чужу землю грабувати та поневолювати.

***

Вересень уже добігав до кінця, наближався час родів, і я ще раз зустрілась зі своєю сестрою Лесею, щоб дізнатись, чи немає вістки від Орлана. Тим разом вона мала що мені розказати.

В середині вересня прийшов від Орлана лист. Написав, щоб я до нього приїхала, а якщо мені вже затрудно, нехай приїде сестра. Визначений ним реченець кінчався ще до моєї зустрічі з родиною. Я їм не подавала місця мого перебування, і вони не знали, де мене шукати. Тому до Орлана поїхала Леся.