ТИСЯЧА ДОРІГ

Нас привезли на вул. Пелчинську до обласного управління МҐБ. Брама важко розкрилась, і "Побєда" в'їхала на тюремне подвір'я. Ще важче брама закрилася, а з нею - моя надія на життя. Тільки той, за ким замикалася брама совєтської державної м'ясорубки, може зрозуміти весь трагізм приречення долі.

Вивели нас з авта й повели сходами на третій поверх, відтак затримали в сліпучо освітленім коридорі. Тут я раптом обернулась до Зої і глянула презирливо їй прямо в вічі. Хотілося спитати: "Як тобі буде спатись цієї ночі?" Завинена в мою хустину, з неприродно виряченими заляканими очима, вона дивилась на мене благально, наче говорила: "Прости". Завваживши нашу німу мову, в одну мить один з гебістів став поміж нас і заслонив її від мене своїми плечима. Тоді забрали Зою, а мені, тут же, в коридорі, обшукали кишені куфайки, мабуть, щоб упевнитися, чи я не маю при собі зброї. Потім увели в кімнату, де вже чекали дві жінки. Вони розібрали мене догола, розплели волосся, пороли кожний грубший рубець в одежі, повитягали, що знайшли заховане, і після того сказали мені вдягнутись.

Мене перевели в просторий кабінет. Прийшли два слідчі та зразу стали допитувати, хто я. Відповідала їм згідно з переселенчими документами, що знайшли при мені. Слухали байдуже, а тоді один з них приніс кілька світлин і показав їх мені. На груповій фотографії серед підпільників із Закерзоння були Орлан і я.

— Навіщо нам гратись у піжмурки? Ми ж знаємо, що ти "Марічка", жінка Орлана.

— Такої я не знаю.

Вони сміялись мені в вічі. Я розуміла, що мої відповіді абсурдні. Вони не врятують, мене ж видала Зоя! Але мені тоді вже було байдуже, що я їм плела.

Перші запити були про місце перебування Орлана. Чи знаю, де його бункер, на який зв'язок він вислав мене до Львова.

- Нічого не знаю.

Тієї ночі більше їм не відповідала. Вони ж знайшли при мені Орланового листа, з якого самі дізнались, що в тій порі я не жила з ним. Вже така іронія долі або Божий палець, що лист, який мене, з одного боку, обтяжував, з другого - помагав. Було вже дуже пізно, і слідчі бачили, що зі мною ні до чого не договоряться. Вони позсували докупи кілька крісел і казали мені лягти відпочити. Самі забрались, залишивши в освітленому кабінеті двох озброєних вартових.

Вимотана з решток сил, я примкнула очі від різкого світла, проте до ранку не задрімала ні на секунду. В голові хмарами клубочились чорні думи: "Що тепер зустріне мого чоловіка і тих, що біля нього?.. Він і не знатиме що сталося зі мною... Син у мами, так і поїде з ними на Сибір... А може, й відберуть і примістять в страшному дітбуді..."

Щойно коло 10-ої ранком з'явився слідчий. Подав мені папір і розпорядивсь, щоб написала автобіографію. Я взяла в руки олівець та стала відрухово малювати Богзна-що, а він мене обсервував, час від часу нагадував, щоб писала, але не дуже наполягав. Як я опісля зорієнтувалась, не був слідчим, тільки змінив вартових, поки не прийшли інші. Щойно пополудні появилось їх більше. Входили до кабінету, оглядали мене, наче рідкісну знахідку, і відходили. Щойно ввечері слідчі почали свій робочий день, що кінчався досвітком.

В обласному МҐБ мене протримали декілька днів, упродовж яких не тільки допитували, але й намагались "перевиховати". Слідчі, хоч не ввічливі, однак вели себе коректно, і я скоро збагнула, які в них пляни. Очевидно, через мене вони хотіли дістатись до мого чоловіка. З листом упала зворотна адреса Орлана. Маючи мене в руках, хотіли максимально використати одне й друге. Найбільше, що могли досягти самі, це зробити коло хати засідку і чекати, коли зайдуть зв'язківці від Орлана по лист. Тоді опергрупі вдалося б бодай одного зловити або убити. Також не мали запоруки, що навіть те їм удалося б, бо, підступаючи до хати, підпільники теж враховували можливість засідки. Звичайно повстанці ходили по двоє-троє, вистачило, щоб один врятувався і це перекреслило б усі їхні шанси. До того, ще й була зима, Орлан міг відійти хтозна в які терени зимувати, не конче там, звідки писав. МҐБ вже надто добре вивчило тактику підпілля, щоб не взяти до уваги всіх за і проти в даному випадку. Снувало амбітніші пляни, в яких, як я опісля зорієнтувалася, брало участь республіканське МҐБ.

Слідство ледве розпочалось, як перед північчю мене повели в кабінет начальника МҐБ Львівської области, що був у ранзі генерала. Першого разу говорив небагато, мабуть, хотів тільки подивитися, з ким має діло, поки візьметься до конкретних справ зі мною. Сказав лише, щоб я добре задумалась над своїм становищем, якщо хочу вийти з нього.