ТИСЯЧА ДОРІГ

Вислуховуючи детальну розповідь про арештування, Орлан дивувався моєю наївністю щодо Зої. Сказав мені все точно описати, що я опісля й зробила, і вислав мій протокол першою весняною поштою до командира Тараса Чупринки та копію до його заступника Василя Коваля. Також повідомив про це Полтаву й Горнового, з якими постійно втримував контакт.

Я списала протокол і після переліку фактів накінці подала мотиви, якими керувалася у своїй поведінці, коли опинилася в руках МҐБ. Якщо у розгрі ґебівських плянів я знайшлась у ситуації, яка давала мені можливість відвернути загрозу і врятувати життя провідної людини, який до того ще і є моїм чоловіком, то, як революціонерка і його дружина, не могла інакше вчинити. Згідно з моїми критеріями, сама обіцянка співпрацювати з окупантом не принесла такого лиха, яке принесла б утрата Орлана враз із його оточенням. Честю я не поступилась, бо на співпрацю з ними не думала іти. Але, як членка ОУН, була свідома того, що порушила її засади - не підписувати заяв співпраці з ворогом. Водночас, як членка Організації, я повинна була рятувати людей.

Улітку прийшла відповідь-наказ від Орланового зверхника, згідно з яким я мала перебувати тільки в підпіллі. Орлан не міг більше висилати мене в поїздки на зв'язки чи в якихось інших цілях. Словом, "вилазка у світ" була мені заборонена.

Хоч це рішення не було суворим, коли врахувати закони боротьби, все одно арештування залишило свій шрам на моїй душі. Щасливі ті, кого доля пощадила від таких переживань. Куди строгіше, ніж зверхники, судило мене моє сумління. Не могла собі дарувати, що так наївно дала себе спіймати, так, наче б учора починала підпільну боротьбу. Вина була не лиш Зої, але й моя. Я ж була свідома того, що коли вона з'явилась у Львові, то тільки з волі МҐБ. Чому, тоді, я все таки ще раз туди поїхала? Де був мій здоровий глузд?

Проте не завжди можна керуватись тільки розумом. Є ще любов, яка штовхає на нерозважні вчинки, і що сильніша вона, то більше сліпа й безкритична. Це вона, любов до знедоленого народу, завела мене в підпілля, і ради неї я наразила на небезпеку всю мою родину, а навіть власних дітей. Хтось назве мою любов безвідповідальною і нерозважною, але я в неї повірила, і не одна я - подібних прикладів безліч у нашій історії, і в нашу добу їх було дуже багато. Не ми назначали кари й терпіння нашим рідним, їх визначали ті, що хотіли нашої капітуляції. Ми наших рідних безмежно любили, і що більше небезпека їм загрожувала, то глибшою ставала наша любов до них.

Моя родина була для мене в підпільні роки символом рідного народу. Проживаючи по селах, нераз я з болем наглядала крізь шпарину прислоненого вікна, як гебісти ведуть дорогою арештованого селянина або як вивозять якусь родину на Сибір. У тих хвилинах мені здавалось, що вони ведуть мого тата, вивозять мою родину, й хотілось бігти туди та заслонити їх від ворога. Так говорило мені серце, а розум озивався на те: ти і їх не врятуєш, і сама пропадеш. Проте нераз серце брало гору над розумом, і тоді я їхала до Львова, щоб дізнатись, як росте наш син, чи МҐБ не чіпає ще родини, бо якщо так, тоді треба чимскоріш забрати від них дитину, чи не прийшла вістка від чоловіка. їхала, хоч мала вже сигнали, що можу потрапити в пастку.

Не зважаючи на страшні обставини, я не в силі була живити свою душу тільки ненавистю до окупанта. Вона була, вона мобілізувала до боротьби. О, як я ненавиділа того кондуктора, що проганяв мене, з немовлям на руках, на всю ніч на тріскучий мороз. З ним я зненавиділа його мову, якою викрикував: "Пашла і нє разгаварівай!". Але рівночасно я любила і серцем боліла над тими скуленими, скрученими від холоду в клубки людьми, що чепіли всю ніч на станції. Любов сильніша була за ненависть, вона брала гору. Якби ми, борючись, її утратили, це б означало наше озвіріння і звиродніння. Я не була одна. Не загинув Зенон Тершаковець ("Федір"), провідник Львівського краю, через сліпий припадок. МҐБ арештувало його жінку, потім випустило, і вона жила у Львові, не маючи з чого прожити. Емгебісти знали, що Федір не залишить її напризволяще, без жодних засобів до життя, що буде старатись допомогти, - і допильновували, з очей не спускали. Вкінці зловили кінець нитки, що довів до клубка. Також варто зауважити, що Катерина Зарицька була арештована в Ходорові, де проживав її син. Емгебісти вивчали нас дуже детально і використовували наші людські почування в боротьбі проти нас. Ми це розуміли, але не могли стати іншими, а може, й не хотіли стати.