ТИСЯЧА ДОРІГ

Проте моє поневіряння поміж людьми в різних сторонах західніх областей не пройшло даремне. Воно було мені доброю школою, яка дала нагоду приглянутись народові. Я побачила його не з позиції підпілля, де ми спілкувались переважно з нашими симпатиками, а з позиції того, як він достосовувався до нової дійсности. Саме в гущі народу було видно, наскільки він відпорний супроти окупанта. І ще щось я побачила - який скріплюючий вплив мала на нього наша боротьба. Жодна підпільна література не впевнила мене в його стійкості так, як це зробило перебування в його гущі.

Моя школа на тому не кінчалась. З другого боку, поборюючи різні небезпеки, потім опинившись у кліщах МҐБ, я мала нагоду краще пізнати також і ворога. В підпіллі ми з ним не мали близького зіткнення. Стрічались тільки на віддалі куль або посередньо, через агентуру. А мені довелося зблизька приглянутись їхнім страшним і перфідним засобам, якими обмотували наш рух, як павутинням. Мій досвід нераз опісля нам придавався, може, й часом вирішував наше життя.

Вже в раніших роках органи безпеки почали вербувати "внутренників" серед УПА і підпільних кадрів, а від 1948 року МҐБ поклало ще сильніший натиск на те. Першою жертвою впали дружини підпільників, які жили між населенням, часто зі своїми дітьми, напівлегально. Як і в моїм випадку, їх арештовували, опісля відпускали до чоловіків, щоб схилити до співпраці з МҐБ. Коли траплялись такі арештування, керівництво підпілля повідомляло про них Орлана і загалом провідників у всіх теренах. Однак тактика МҐБ супроти жінок, мабуть, не давала їм задовільного висліду, і тих, що залишались жити серед населення, знов арештовували і судили.

Вони також змінили тактику на засідках. До того як стріляти і вбивати, опергрупа намагалась зловити живцем хоч одного повстанця, завербувати його і відпустити назад у підпілля. Це могло пройти непомітно, якщо на зв'язок чи для інших справ виходив лиш один підпільник. Бувало нераз, що полагодження справи або зв'язку вимагало тиждень, і коли підпільник потрапляв у руки МҐБ, воно мало доволі часу "попрацювати" над ним. У зв'язку з тим, керівництво підпілля видало розпорядження, яким заборонялось ходити підпільникові одинцем. Одначе такі вербування на скору руку також не приносили МҐБ бажаних результатів. Звичайно спійманий повстанець, повернувшись, повідомляв, що його стрінуло, і далі залишався в підпіллі.

Хоч органи державної безпеки ніколи не закинули намагань монтування внутрішньої агентури, вони не занехали ще іншого способу винищування підпілля, що його застосовували вже давніше. Спійманого відразу зтероризували, намагались заломити, потім вдаряли по тім, що вдалось від нього витягнути, - ще поки повстанці дізнавались, що він у руках МҐБ. Вже не відпускали його назад в підпілля, тільки водили по селах з опергрупою, застрашуючи населення, щоб більше не помагали підпільникам.

***

З Орланом зимувало ще трьоє людей: надрайоновий Костопільськоно р-ну Микола, референт СБ того ж терену Кнопка і бойовик Чмелик. Микола був десь з 1921 року народження, походив з Гощанського р-ну, Рівенської области. Мав незакінчену середню освіту, але був досвідчений керівник і взагалі інтелігентна та розумна людина. Його малощо не стратила СБ під час чистки в рядах УПА і ОУН, що мала місце на Волині зразу після окупації тих земель большевиками. Допитуваний большевицький агент, який опинився в УПА за німецької окупації, подаючи себе за втікача з ЧА, назвав Миколу своїм співробітником. Тільки випадкова поява командира Клима Савура, якраз тоді, коли переслухували Миколу, якого Клим Савур добре знав і якому довіряв, врятувала його від смерти. Тепер, розповідаючи нам про це, Микола наводив неодні факти, які вказували, як агресивно діяла совєтська агентура.

Кнопці було близько сороківки, селянин, жив на Тучин-ських хуторах. Його жінку з двома дітьми вивезли на Сибір. Тому що це були родинні сторони Кнопки, добре знав тутешнє населення і втішався його підтримкою. Більше, ніж інші повстанці, зустрічався зі східніми українцями, які приїхали на працю в терени його дій.

Чмелик був родом із Сокальщини. За німецької окупації прибув на Полісся з відділом УПА і з того часу тут працював. До тієї зими перебував аж коло Прип'яті й ходив у рейди в сусідні білоруські терени, спочатку з відділами УПА, а останні два роки - з підпільними групами. Коли давніше спецзагони НКВД проводили великі облави в лісах на Поліссі, повстанці переходили партизанити в білоруські ліси. Білоруси на загал ставились прихильно до наших повстанців, помагали їм прохарчуватися, через що й стягали на себе репресії. Були між ними охотники піти в підпілля, однак наші підпільники їх від того відмовляли. Радили їм створити власну організацію, яка боролася б за створення самостійної Білорусі. Роз'яснювали, що український рух опору стоїть на принципі самовизначення кожного народу, поневоленого в совєтській імперії.