ТИСЯЧА ДОРІГ

Населення враз із нами переживало дуже важкі часи, люди були залякані терором, тюрмами, Сибіром. А все ж надалі нас підтримували. Повстанці розуміли їхнє становище, співчували їм і цінували за те, що нас не відрікалися. Ми бачили, як населення зубожіло, тому від нікого силою нічого не забирали, хіба з колгоспу або від розбагатілого апаратчика. Своєю невідповідною поведінкою супроти людей, що опинились між молотом і ковадлом, ми були б наставили їх проти себе.

Власне наставленням до населення Микита насамперед викликав здивування, потім обурення, опісля підозріння до себе у своїх друзів. Оповідали, як нераз він застукав у двері і, ще поки господар устав з ліжка, уже грозив йому, що вб'є. Коли хотів щось дістати, не попросив, лише сам забирав, навіть тоді, коли дана річ була дуже придатна для господаря. Словом, поводився, як большевицький посіпака, і притому ще й грубо лаявся. Коли б ті родини не знали були інших повстанців, не було б дивним, якби на нього зголосили до МҐБ. Обурені, вони нераз запитували інших підпільників, яким чином він опинився серед них.

Микита переважно ходив з бойовиком Задумою, який зчасом став наче боятись його. Задума сказав Буйному, що Микита проводить серед населення грошову збірку. Ніхто з повстанців не мав права самочинно проводити збірок. Про збірку Микита ні не повідомив Буйного, ні не передав йому зібраних грошей. Дотепер Буйний назбирав ще більше не вияснених застережень супроти нього, але покищо не хотів порушувати його справи, "розхитувати човна", щоб не перешкодити місцевим підпільникам підготуватись до зими. Взимку Служба Безпеки плянувала точніше перевірити, яка була причина такої незвичної поведінки Микити.

Буйний провадив нас до криївки, де перебували машиністка Мала, його дружина, і санітарка Зіна. Микита віддавна, коли ще не викликав на себе підозр, знав місце тієї криївки. Він і до того часу деколи заходив до неї днювати.

Маючи в пляні нас туди завести, Буйний придумав спосіб, як запобігти його відвідинам, - вислав Микиту з Задумою до подальших сіл на зорганізування харчів на зиму. Вони мали повернутися за два тижні. Впродовж того часу Зіна мене підлікувала б, і ми обоє відійшли б на зимування до новозбудованого бункеру, який вже готував нам Буйний. Господарі, на хуторі яких був бункер, не знали, що підпільники стали недовіряти Микиті, і їм не можна було говорити про наше прибуття. Коли б з'явився Микита, вони б йому сказали, що прийшли якісь нові люди і якраз перебувають у криївці. Однак неможливо було зовсім законспірувати нашу присутність перед родиною. Адже треба було збільшити кількість подаваних у криївку харчів, а також через господарів ми мусіли закупляти медикаменти. Якщо Микита був агентом, то можливо, що про цю криївку вже знало МҐБ, а Орлан збирався прожити в ній два тижні.

Ми домовилися, що хлопці наперед повідомлять родину, ніби прийшла хвора підпільниця з Полісся, її з простуди обкидали чиряки. Зіна її тут підлікує, і вона відійде. З огляду на конспірацію, підпільниця не буде виходити наверх, щоб не бачила ні місця бункеру, ні людей, на господарстві яких він збудований.

Хоч господарі були вдоволені такою розв'язкою, їм все таки було страшенно цікаво побачити оту бідну "полішку". Волиняки дивилися згори на поліщуків, так, як усюди багаті дивляться на бідніших за себе. Після нашої короткої бесіди в неосвітленій хаті, вони справді повірили, що я "полішка", тому що моя говірка не була така, як їхня. Сказала їм, що перестудилась у вогкій криївці й набралась чиряків. Той факт, що я "перестудилась", а не простудилася, підтвердив їм автентичність мого нетутешнього походження. Про це вони самі опісля розповіли дівчатам.

Вхід до бункеру був у коморі, що становила одне з хатою забудовання. Господиня тільки відчинила нам двері й відразу пішла в хату. За нею я увійшла. Як звичайно, лямпи не засвічувалося. Сірко тим часом відкрив вхід до бункеру, і Орлан, що дотепер залишався надворі, пройшов тихцем крізь сіни і вліз у бункер, так що в хаті не зорієнтувалися, що зайшла ще одна людина. Щойно тоді повели до бункеру мене.

Коли я влазила всередину, наперед мені подали з криївки халат, щоб не забруднилась землею у вході. Такий халат був майже в кожній криївці. Після всіх блукань приємно вражала чиста, оббита білим полотном криївка з вимитою долівкою і свіжою постіллю на прічах. Дівчата, як рідні сестри, зразу зайнялися мною, змінили брудний одяг на свій чистий, поклали в ліжко і взялися до перев'язування,

Обі вони були з села Шпаків або Плоске на Рівенщині. Зіна з 1922 року народження, в підпіллі ще з часів німецької окупації. Струнка кароока брюнетка, з гарним шляхетним обличчям і легким рум'янцем, якого й до того часу ще не висмоктали криївки. їх троє з хати пішли в повстанці вона, сестра і брат. Сестра загинула раніше, а минулого чи, може, й того року загинув брат. Загинув у повстанцях також Зінин наречений. Батьки вивезені на Сибір.