ТИСЯЧА ДОРІГ

Мала була з 1930 року, в підпіллі всього рік, відколи одружилася з Буйним. І вдачею, і виглядом була контрастом до Зіни. Тихої вдачі, мала на зріст шатенка з довгими косами і великими очима, що надавали їй вигляду лялечки.

Коли вони, співучасниці боротьби, просуваються на тасьмі моєї пам'яті, тут і там я зупиняюсь і воскрешаю неодну з них, що своєю відданою працею позначилися на житті багатьох людей. Між ними Зіна перлом блищить. У час боротьби УПА під її ніжною опікою вигоювалися рани багатьох повстанців. Вона й дотепер з любов'ю доглядала хворих і ранених підпільників. Не тільки піклувалася раненими, але й ходила на зв'язки, виконувала секретарську роботу, а взимку була інструктуркою, навчала хлопців. Дві її найсвітліші чесноти - вимогливість супроти себе і велика здатність до самопосвяти, щоб тільки помогти іншим. Була дуже вродлива, не одному припала до серця, але вже мала свого єдиного. Бог її знає, як вона ладила, що втихомирювала заздрість, і всі ті залюблені надалі пішли б за неї у вогонь та в воду. В усякому середовищі була корисним співпрацівником і кожному була вірним другом. Не могло бути нічого кращого в наших умовинах, як поєднання в жінки саме таких рис, які були в Зіни.

Зіна спалила на моїх ранах дике м'ясо і так їх доглянула, що до двох тижнів вони майже вигоїлися.

Вибух бомби порозривав на мені одяг, але до того часу хлопці вже постарались інший. Дівчата подали його господині, щоб випрала. Повертаючи назад чистий одяг, вона співчутливо завважила: "Зразу видно, що вона бідна полішка, в нас підпільниця в такім не ходила б".

Їжею, що була розрахована на три особи, ми "живили" також і Орлана. Його білизну дівчата прали всередині й там же сушили її. Орлан мусів говорити тихцем і не міг курити, щоб наверху не зорієнтувалися, що в бункері перебуває мужчина.

Населення, серед якого ми перебували, дуже хотіло знати, чим підпільники виповняють свій час по криївках, а головно - що говорять між собою. Майже всюди хатні жителі підслуховували нас крізь продухи. Ми часто орієнтувалися, коли вони це роблять, і тоді вели мову так, щоб нагорі зрозуміли, що ми про підслух знаємо і щоб закинули свої спроби. Особливо коли в хаті були дівчата, ті завжди підслуховували. А коли їх там було дві або й три, то, прямо, тримали стійку, одна змінювала одну, не здаючи собі справи, що всередині добре чути, що діється наверху. Та й не лише дівчата, молодші господині, коли мали час, робили те саме, і все частіше жінки за чоловіків.

Крім питомої цікавости, дівчата мали дуже конкретну причину підслуховувати. Неодна з них закохувалася в котрогось у криївці. їй хотілося знати, що він говорить про неї своїм товаришам. Закохана дівчина переконала батьків, щоб не боялись і дозволили хлопцям викопати на їхній садибі криївку. Доглядала хлопців, гарно їм випрасовувала білизну і постіль, скропляла чисті носові хустинки одеколоном. Коли я і Орлан проходили через такі криївки, дуже скоро орієнтувались, що тут, крім ідеї, діють ще інші чинники. Тоді Орлан, жартома, запитував, у котрому то з хлопців донька (вдовиця) зал набилася.

Але те, що було догідним для мужчин, не було таким для жінок-підпільниць. У таких родинах дівчата не хотіли, щоб хлопці приводили до бункеру підпільниць. Якщо вона була заміжня, то ще півбіди, але коли самітня, то дівчата нагорі ревнували і скоро це проявляли. Вони докоряли хлопцям, мовляв, навіщо їм таких, як вона, у них є свої. Підпільниці, що опинялися в таких родинах, мусіли поводитись дуже тактовно, щоб усунути заздрість і запевнити дівчат, що не стоять їм на дорозі. Бідні подруги, навіть під цим оглядом їм було важче за чоловіків.

Наближався час, коли мав прийти Буйний і відвести нас до нової криївки. Проте на день раніше хтось, подавши домовлений знак, став відкривати вхід. Певно, Буйний впорався раніше і прийшов по нас, думали ми. Мала вибралася наверх, певно, хотіла без свідків привітатися з чоловіком. Однак скоро влізла назад і тихцем розповіла, що це прийшов Микита. Він повернувся на три дні раніше як домовився з Буйним. Задуму з придбаними харчовими запасами залишив у лісі, а сам прийшов сюди. Плянував заднювати в криївці, бо, мовляв, пізно повертатися в ліс. Господиня вже йому сказала, що в криївці перебуває якась полішка.

Микити жодною ціною не можна було впустити до криївки. Орлан відразу випровадив Зіну наверх, наказуючи, щоб переконала Микиту, що він абсолютно не може увійти в криївку. Провідник Буйний наказав, що ця "дівчина" не повинна бачити місцевих підпільників, і Микита не може ломити наказу. Врешті він погодився пересидіти день на горищі.

А тепер лиш би дотягнути до вечора, коли мав прийти Буйний.

Минув вечір, опісля ніч, а Буйний не приходив. Перечекали ще один день, тоді Орлан вирішив, що, якщо не прийде тієї ночі, наступного ранку він вишле Зіну поїздом на цивільний зв'язок у Здолбунівщину. Звідти повинні прийти по нас зв'язківці, і з ними відійдемо в їхній терен. Ми троє ввечері залишимо криївку і будемо перебувати в лісі до часу повернення Зіни.