ТИСЯЧА ДОРІГ

Також ми довідались, що на день до упадку бункеру МҐБ потаємно арештувало одну з хатніх дівчат, яка була ланковою в колгоспі. її покликали в район ніби на нараду ланкових буряківників, тим часом "органи" взяли її на допитування. Вони вже певно знали, що в їхній землянці бункер, від неї тільки хотіли довідатися, хто в ньому живе. Не було снігу, і хлопці ходили взимку в села. Може, їх підглянув сексот. Також не відкидалося можливости того, що в іншому районі попав живим в руки органів безпеки котрийсь із підпільників, який знав про цей бункер... Всяке могло бути.

Проте фактом було, що всім обложеним вдалось вибитися з криївки в землянку, а декому теж із землянки прорватись. Буйний відбивсь два кілометри від бункеру і вже під самим лісом загинув від кулі тих солдатів, що тримали попід ліс заставу. Ще кілька кроків і, був би вирвався, хоч і тоді ще не означало, що врятувався б. День тільки що починався, ґебісти мали доволі часу на погоню, до того ж, була зима...

Багато люди розповідали про Зіну. Мабуть, спецзагін застукав їх, коли спали, бо вискочили з бункеру босоніж. Стали зводити бій із землянки і, відстрілюючись з усіх вікон, почали пробиватися з облоги. Зіні вдалось прорватися крізь вікно, вона добігла до сусіднього хутора, там вдягла чоботи господині й, користуючись другими дверми, вимкнулася з хати. Пішла попри забудовання і виховзнулася з хутора. Солдати гналися за нею, але, поки добігли до хутора, не зразу зорієнтувались, що Зіна вже покинула хутір. Оточили хату, кричали, щоб вийшла, а коли не було висліду, хату запалили з думкою, що вона буде пробиватися з палаючої хати, а ні - то згорить у ній.

Тим часом Зіна добивалась до того самого лісу, що й Буйний. За нею теж стріляли, проте їй вдалось згубитись у лісі. Вона недавно прибула в Клеванський р-н, не знала тут людей, крім родини, у якої лікувала мене в криївці. Зіна дійшла до тієї хати, однак у криївку не хотіла заходити. Пройшло кілька годин, вже й смеркло, поки по її слідах витренований собака завів гебістів під саму хату. Застукали у двері, домагаючись, щоб господиня їм відчинила. Зіна тут добре орієнтувалась у забудованнях, знала, що з хати є вихід до клуні, а з неї - на город. Вона ним скористалась і подалася в напрямі залізничної лінії. Ішла попри залізницю Рівне - Луцьке, мабуть, маючи на меті дістатись в околиці, де знала населення, а насамперед, згубитись від переслідувачів. Усю ніч ішла. Удосвіта, вимотана з решток сил, не маючи де подітись при залізниці, дісталась на горище хати будочника на перестанку Ставки.

Ранком ґебісти зі своїми собаками там її дослідили, і будочник та його жінка стали свідками останнього бою Зіни з ворогом.

Зразу оточили хату, тоді стали намовляти Зіну, щоб здалася в полон.

- Мені смерть буде милішою, як мала б дивитись на ваші бандитські обличчя, - відгукувала їм з горища Зіна. - За всі муки мого народу з вами ще розплатяться! - переповідала її слова жінка будочника, а за нею з уст-до-уст переказували люди.

Ґебісти не зважали на її мову, все ще намагалися взяти її живою, але, коли котрийсь із солдатів пробував вилізти на горище, вона в нього стріляла зі свого пістолета, єдиної зброї, що мала. Тоді майже останнім набоєм відобрала собі життя, залишаючи на подолі написані слова: "Тут гине Зіна". На день пізніше її тіло виставили у Клевані побіч чотирьох друзів. Так зблиснуло і погасло життя незабутньої Зіни. Вона любила співати пісню Я бачив, як вітер берізку зломив. З того часу мені здається, що пісню ту написано з думкою про Зіну, яка була сонцем для багатьох повстанців, поки одного сірого зимового ранку, в самітній будці при залізниці, воно не зайшло за гору...

Було четверте березня. Досвіта господиня поїхала до Рівного за хлібом, і ранком не відкривалось криївки, щоб вичерпати воду. Вона ще не повернулася з міста, як перед вечором її донька повідомила нас, що люди говорять, ніби сьогодні опергрупа відкрила бункер у Сухівцях. У ньому загинув старший чоловік без ноги і ще один або й двох повстанців. Нині сполудні наїхало в наше і також у сусідні села повно війська МВД. Привезли з собою кухні, харчі та розквартирувалися.

З її розповіді Орлан відразу зорієнтувався, що загинув визначний графік Зот-Бей. Орлан знав, що Зот перебував у надрайоні Буйного. Велика незаступна втрата в нашій боротьбі...

Пізніше, вже весною, Орлан точніше довідався про обставини його смерти. Загинув Зот, як і не один повстанець, зовсім випадково. Його бункер забезпечував Назар усім потрібним - харчами, матеріялами до праці. Коли МВД викрило криївку Буйного, Назар хотів перевірити, яка ситуація біля Зота, чи все там гаразд. Тільки що він увійшов у хату, як за ним зайшов озброєний уповноважений. Оба, заскочені, зчепились за зброю, позмагалися й вискочили з хати. Уповноважений побіг прямо до сільради, подзвонив у район до МВД, і ще тієї ночі наїхало на хутір опервійсько.