ТИСЯЧА ДОРІГ

Минулої осени 1951 року Орлан одержав наказ від Василя Коваля прибути до нього на нараду. Люба і Роман приєдналися до групи місцевих підпільників, а ми обоє мали відійти на південь. Одного ранку до нас донеслися серії автоматних пострілів. Очевидно, це стріляли за нашими, може, в лісі проводилась облава, або опергрупа вислідила постій.

Ми не помилялись. День перед нашим відходом іде відбулася зустріч з Романом. Сумний, опечалений Роман розказав, як опергрупа заатакувала їх на місці постою, оточивши наперед увесь квартал лісу. Хлопці звели короткий бій, відтак стали пробиватися з облоги. Люба вибігла на просіку і бігла нею прямо, дарма що Роман кликав за нею, щоб завернула в глиб лісу. На тій же просіці її скосив кулемет. У прориві загинув також ще один повстанець-юнак, який був у підпіллі не довше року.

... Її вже не було, а з нею загинула на лісовій просіці частинка і мене. Вони всі, що залишали нас, останніх, забирали з собою по часточці й нас, ще живих. Тільки подарована хустина все нагадувала мені Любу.

У ДОРОЗІ НА ПІВДЕНЬ

Назар, Сірко та Хмара повели нас в Олицький р-н. Ми йшли форсовною ходою крізь поля, і, поки добилися до криївки, вже розвиднялося. Всю ніч падав дощ, тож промокли до нитки. Криївка була побудована на хуторі, наші зв'язківці зимували в ній, але вже від початку квітня там не жили. Тепер вона виглядала дуже непривітно, стіни і стеля були покриті цвіллю, миші понасипували продухами землю, солома на ліжках волога, спліснявіла. В такім бункері ні обсушитись, ні загрітися. Поки розвиднілось, хлопці запалили примус, і Сірко зварив сніданок. Підкріпившись, закрили бункер, готуючись до відпочинку після дороги. Лягла я в оте вогке ліжко. Хоч яке воно було неприємне, все одно втома перемогла, і я не зчулася, коли заснула. Заснув також Орлан, а хлопці ще припрятували кімнату та щось там майстрували біля друкарки, на якій минулої зими друкували літературу.

Не всі бункери, через які проходила зв'язком, залишились у моїй пам'яті, однак цей запам'ятався.

Пригадую, мені снилося, що я полинула вгору й опинилася в дивній країні. Вона вся була наповнена прозорою блакиттю і чарівною музикою, і більш нічого там не було. Мені так гарно стало на душі, що хотілось довше там побути, але оті мелодійні звуки мене рівночасно розбуджували. Я була надто втомлена, щоб повністю проснутися. Перебуваючи в напівсні, зрозуміла, що діялося. Однак не розплющувала очей, щоб не сполохати сну і не бачити понурого бункеру, де через брак кисню вже погасало світло. Це хлопці при роботі тихенько, щоб нас не розбудити, співали собі пісень - одну за одною. Вів Сірко, в нього був чудовий ніжний тенор, а два інші йому злегка вторували.

Піснею закріплюю пам'ять про людей, вона нагадує мені тих, від кого я її завчила або вперше почула. На плівці пам'яті затерся образ Сірка, зате мелодії його пісень я зберегла в усій свіжості.

Назар помітно змінився після кошмарних переживань у зв'язку з його полоном. Він уже не був бадьорий, як колись, ходив часто задуманий, і мені виглядало, наче б не дбав про життя, не цінував його. Пониження, яке довелось Назарові пережити, його ж водила опергрупа по селах, мусіло залишити на вразливій душі велику рану. Можливо, також думав, що йому не повністю довіряють, і це його додатково пригноблювало. Я Назара, мабуть, найкраще розуміла і співчувала йому, сама скуштувала подібної долі. Тепер, коли Орлан прийшов до нього, Назар почувався помітно краще. Був свідомий того, що, якби Орлан йому не довіряв, не висилав би на зв'язки, не залишався б у його бункері.

Пост Орлана вимагав знання обставин боротьби на всіх обширних теренах Волині та Полісся, тому він не засиджувався довго на одному місці, крім зимування. З погляду безпеки, його мобільне життя мало позитивну і негативну сторони. Взимку Орлан обмежував до мінімуму всякий рух в околиці бункеру, а в теплому сезоні перебував постійно в дорозі, і тому агентам державної безпеки важко було "пришпилити" його до одного місця. З другого боку, він міг принагідно найти, і находив, на засідки, наривався на облави в лісах, а то й міг зустрітись десь на зв'язку з можливим агентом-"внутренником". Вправді ніхто на зв'язку не знав заздалегідь, що Орлан буде проходити ним. Якщо агент був лиш один у групі, він не завжди мав можливість пошкодити, але така небезпека існувала. Можливо, завдяки мобільності та, в міру можливости, строгій конспірації, Орлан так довго залишився серед живих.

Орлан, який проходив різними теренами, був широко відомий підпільним кадрам.