ТИСЯЧА ДОРІГ

Про справу пониження Черника к-р Куля повідомив Командування УПА-Захід, з наказу якого Черникова сотня прибула в Перемиську область. Командир УПА-Захід Шелест пам'ятав, як Черник воював проти німців у Чорному Лісі, і не дав йому залишитись інструктором. Ще тієї ж осени він стягнув його назад у Станиславівську область, де передав йому під команду нову сотню. Я раділа за Черника і думала з вдячністю: як добре, що в Командуванні УПА розуміли - одна помилка не повинна все життя лежати колодою під ногами людині. Не пройшло багато часу, а до нас вже доходили вістки про бойові подвиги Черника у Чорному Лісі. Там він і загинув у бою з емгебівськими військами.

Фронт просунувся на захід і південь без більших битв. Щойно в Карпатах німецькі з'єднання поставили опір Червоній армії, і фронт устабілізувався. Більшість сотень УПА, що діяли у карпатських лісах, ще були по німецькім боці фронту. Щойно пізно восени вони з боями прорвалися в большевицьке запілля.

Підпільниці, які за німецької окупації працювали в УЧХ, знову вернулися на свої пости. Сіра пішла в Перем иську округу, Христя - у Бірчанський повіт, Зоя стала секретаркою Орлана, я - шефом зв'язкової ланки при штабі УПА.

Перемиську Воєнну Округу очолював к-р Куля-Мушка. Його ім'я було Яків Чорній, віком десь під сорок років, сутулий, з вродливим смаглявим лицем, неговіркий. Він вступив до ОУН ще за польської окупації. Під час студій на політехнікумі у Любліні був арештований поляками і суджений на Варшавському процесі в справі міністра Пєрацького. Чорнія звинувачено в утримуванні зв'язкової лінії: його квартирою скористався Малюца після виконання атентату на Пєрацького в 1934 році. З Кулею перебували у штабі к~ри під псевдонімами ірка і Павук. Ірка був організаційним дорадником Кулі, а Павук завідував військовим господарством, був інтендантом.

У мою зв'язкову ланку входили Софія, Малуша і Святослава. Нашим завдання було змонтувати зв'язкові лінії від штабу УПА до військових референтур у Ярославський, Переми-ський, Добромильський і Бірманський повіти. Ці нові лінії не повинні були користуватися жодними пунктами, вживаними на зв'язку за німців і, можливо, вже розконспірованими. Лінії УПА діяли окремо від зв'язків ОУН, але пізніше УПА і ОУН, коли переривалась одна з ліній, обопільно користувалися своїми зв'язками. Змонтованими лініями ми переводили кур'єрів, переносили пошту, а також час від часу ходили перевіряти їх функціонування.

Найстаршою з-посеред нас була Софія. її справжнє ім'я - Стефа Станько, народжена 1919 року, з с. Коровники, під Перемишлем. Вже 1940 року НКВД арештувало її за приналежність до ОУН, і вона просиділа в дрогобицькій тюрмі до вибуху німецько-большевицької війни. Софія пережила жахіття перших днів війни, коли енкаведисти вимордовували в'язнів. Про той пекельний час не хотіла говорити й аж здригалася, коли ми згадували про нього. Можливо, саме з тієї пори її прегарні сині очі були сповнені постійного смутку, навіть коли усміхалася.

Святославине правдиве ім'я було Ганна, родом із Сокаля, з 1924 року народження. Гарненька собою, струнка брюнетка, з ніжним рум'яним, як мальованим, личком. Коли наближався фронт, вона прибула в Перемищину до свого нареченого, окружного провідника Тараса. В Сокалі також співпрацювала з підпіллям, як і її старша сестра, дружина одного з провідників ОУН у Сокальщині. Святослава мала слабкі ноги, не витримувала в маршах, тож коли Тарас переніс свою технічну ланку до Тисови, ми відпустили її до нього. Першорядна секретарка та машиністка, вона в тій ділянці була більше корисною, аніж на зв'язку.

Тисова була ідеальним селом для партизанських дій. Лежачи між горами, над потоком, вона простягалася на яких шість кілометрів, з кількома розгалуженнями, що притикали до лісу. Як і в довколишніх селах, у Тисовій люди гостинно прийняли повстанців у свої господи і ділилися з ними усім, що мали. Незабаром тут також примістився обласний пропа-гандивний осередок, так що Тисова, можна сказати, стала партизанською столицею Перемиської области.

У пропагандивному осередку працював професор Київського університету, віком понад сорок років, під псевдом Ума-нець. З ним Організація зв'язалася під Перемишлем, у таборі втікачів на Захід. Тоді він, враз із дружиною та дев'ятирічним сином, залишив табір і приєднався до підпільної боротьби. Дружину і сина підпілля помогло влаштувати на квартирі в одному із сіл. В осередку працювали також брат із сестрою, під псевдами Степова та Черемош. Вони походили з Полтавщини і разом з матір'ю також пробивались на Захід. У підпіллі опинилися таким же чином, як і професор, а маму приміщено на селі. У Степової була закінчена середня освіта, брат до війни почав навчатися в лєтунській школі.