Читаем ТИСЯЧА ДОРІГ полностью

З Бібрки добилася в призначене село. Околиця там лісиста, і в селі, як я опісля зорієнтувалась, аж роїлося зв'язковими та кур'єрами. Малощо не в кожній другій хаті хтось затримувався, когось приводили, то знову відпроваджали, але все це робилося більш законспіровано, ніж у нас, на Закерзон-ні. Увечері боївка члена Крайового Проводу Дороша перевезла мене фірою в сусіднє село і контактувала з Марійкою Юрчак, завідувачкою господарської ділянки осередку пропаганди. Марійка опісля стала дружиною Дороша. Вона походила з с. Медика біля Перемишля. У цьому селі всю ніч кипіло підпільне життя. На світанку повстанці відходили в недалекий ліс. Сотня УПА вночі охороняла село, а вдень - місце постою в лісі. Під цю пору в осередку провідника Дороша також перебували член УГВР Ростислав Волошин - "Горбенко" та шеф Головного Військового Штабу УПА майор Дмитро Гри-цай, псевдо Перебийніс. Між прибулими зв'язківцями був один ставний, дуже вродливий, і я поцікавилась у Марійки, хто він. Вона сказала, що це кур'єр від УПА з Волині.

У лісі провідники та командир розташувались поодиноко й упродовж дня слухали звітувань кур'єрів. Підійшла і моя черга, пополудні покликав мене на розмову Дорош. Він виглядав на тридцятирічного, русявий, вищесереднього зросту, щуплий, з вусиками, в окулярах, з делікатним тонким обличчям. Дорош уже ознайомився з поштою, а тепер точно випитував, як підпілля пережило фронтові дії, які були втрати в людях і як ми пристосовуємося до нових обставин. Хотів знати моральний сган кадрів, а також і населення під новою окупацією, те, які репресії застосовує польський уряд. Накінець спитав про дорогу - чи мала пригоди і в який спосіб перевозила пошту.

Увечері, уже в селі, покликав мене на розмову к-р Перебийніс. Його цікавила ситуація УПА в Перемиській області, моральний стан відділів, бойові акції, які доводиться провадити, командний склад, матеріяльне забезпечення і те, як проходить підготова до зимування.

Другого дня на постою в лісі розвідка донесла, що в село приїхав загін енкаведистів. День пройшов у бойовім поготівлі, але праці не переривали. По обіді покликала мене на розмову ще одна людина.

На відміну від інших, незнайомець був зодягнутий по-цивільному. Худорлявий, низького зросту, з чорною хвилястою чуприною і лагідним поглядом карих очей. Відрекомендувався товаришем Орлана, його односельцем, на ім'я Осип. Йому хотілося почути, які в нас обставини боротьби, як Василь почувається, та взагалі усе про нього. Про Осипа Дякова-Горно-вого я вже багато наслухалась від Орлана і знала, що вони близькі друзі. Вислухавши мене, Дяків і собі став переказувати Орланові про долю спільних знайомих. Сказав, що в їхнє село, Олесин, вернулася жінка з Сибіру, яка була вивезена 1940 року враз із матір'ю Орлана. Вона привезла вістку, що мати Орлана померла, у Казахстані. Загинуло під час пересуву фронту через Тернопільську область чимало Василевих знайомих підпільників - подавав мені їхні імена, псевда. Всі ті вістки підтверджували, наскільки важкою і коштовною в людських жертвах ставала боротьба під большевицькою окупацією.

Керівники передали мені пошту до Орлана і к-ра Кулі, а також дали декілька примірників летючок та сатиричний журнал Український перець. Вони зазначили, що літературу дають мені прочитати, її не обов'язково брати з собою. Важливо - доставити пошту. Ввечері боїв-ка відвела мене в село, і я добилася до Львова таким же способом, яким приїхала до Бібрки.

Підбадьорена тим, що дорога обійшлась дотепер без пригод, я дуже захотіла поїхати додому. Як же бути так близько і не провідати родини. Залишила пошту у Львові в знайомої родини і взяла квиток на поїзд до Задвір'я. Це головна магіст-раля на Київ, тут курсували приміські поїзди, змонтовані з товарних вагонів.

Уже на першій станції, в Підбірцях, зайшов у вагон кондуктор враз із залізничним енкаведистом. Перший перевіряв квитки, другий - документи пасажирів. У мене була підроблена німецька "кенкарта", якою ще послуговувалось населення в Польщі, але не тут, де вже видавали подорожнім посвідки в сільрадах і в містах. Мабуть, енкаведист ще не бачив такого чудного документу. Він недовірливо оглядав його з усіх сторін, потім заховав у кишеню. Коли на станції поїзд зупинився, наказав йти з ним. Перевів мене до єдиного на весь поїзд пасажирського вагона, призначеного для "воєннослужащих".

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих гениев
100 великих гениев

Существует много определений гениальности. Например, Ньютон полагал, что гениальность – это терпение мысли, сосредоточенной в известном направлении. Гёте считал, что отличительная черта гениальности – умение духа распознать, что ему на пользу. Кант говорил, что гениальность – это талант изобретения того, чему нельзя научиться. То есть гению дано открыть нечто неведомое. Автор книги Р.К. Баландин попытался дать свое определение гениальности и составить свой рассказ о наиболее прославленных гениях человечества.Принцип классификации в книге простой – персоналии располагаются по роду занятий (особо выделены универсальные гении). Автор рассматривает достижения великих созидателей, прежде всего, в сфере религии, философии, искусства, литературы и науки, то есть в тех областях духа, где наиболее полно проявились их творческие способности. Раздел «Неведомый гений» призван показать, как много замечательных творцов остаются безымянными и как мало нам известно о них.

Рудольф Константинович Баландин

Биографии и Мемуары