ТИСЯЧА ДОРІГ

У додатку до організаційної роботи, Орлан також очолював пропагандивну референтуру области. В цю пору масового ширення визвольних ідей серед червоноарміиців, що просувались на захід, поміч та поради трьох працівників зі східних земель дуже помогли Орланові у писанні відозв та кличів до бійців ЧА. В листівках і коротких брошурах указувалось на дві речі: злочинну політику радянської влади щодо своїх народів. Через те ця влада не варта була того, щоб за неї віддавати життя на фронтових лініях. З другого боку, література пояснювала, за що бореться УПА та українське визвольне підпілля. В листівках закликалося бійців Ч А'приєднатись до нашої боротьби, вступати в ряди УПА і разом виборювати краще життя. Література була спрямована головно до українців, але теж і до всіх народів СРСР. Друковано її українською та російською мовами.

Рівночасно почала виходити література для відділів УПА. Друкарня, якою завідував Липа, працювала безперебійно день і ніч. Браку паперу не відчувалося, бо перед наближенням фронту підпілля забрало, а також йому передали деякі переми-ські паперові магазини, тонни паперу, і тепер ним користувалися.

На квартиру штабу УПА часто заходила Степова з Черемошем. З нею я побувала в сотні Черника, але щойно в Тисові мала нагоду ближче пізнати Степову та її брата. Хоч я прожила два роки під совєтською окупацією, проте щойно в розмовах з ними глибше усвідомила, наскільки відмінні обставини життя формують погляди людини. Моє виховання було базоване на християнській релігії, і речі, мені самозрозумілі, їм такими не здавалися. Вони, особливо Степова, не сприймали їх, поки не знайшли в них своєї логіки. "Бачу, молитеся кожного ранку. Я б теж хотіла помолитися разом з вами, але я ще не пізнала Того, до кого ви молитесь, і моя молитва була б порожня. Навчіть, як пізнати Його", - казала вона.

Черемош і Степова, хоч рідні, були дуже відмінні характерами і якраз, може, через ту відмінність взаємно доповняли себе. Закинуті долею далеко від рідної Полтавщини, ще більше горнулися одне до одного. "Природа помилилась, - казала Степова. - Я повинна була вродитись хлопцем, він - дівчиною". Вона була твердого характеру, з допитливим умом, її хвилювало багато питань. У Черемоша ніжна, поетична душа, з ним то я вела інші розмови. Він ділився думками з прочитаних давніше книжок, цитував поетів, переважно російських, з творчістю яких був непогано обізнаний, а також любив співати з нами пісень. З його знанням двох мов і психіки совєтської молоді, Черемош був дуже придатний у пропаґан-дивному відділі. Однак він не надавався до збройної партизанської боротьби, в нього не було потрібних до такої боротьби прикмет, крім однієї, може, найважливішої. Всією своєю ніжною душею він палко любив знедолений рідний народ. Тому добровільно обрав найважчий, але найпряміший шлях до його волі. Черемош довго не пробув у боротьбі. Загинув ще тієї осени над Тисовою у бою, що зводила сотня Хоми з польським військом. Його смерть була Страшним ударом для Степової. Мабуть, ніхто з нас, крім Орлана, перед яким вона відкривала свою душу, повністю не усвідомлював глибини її трагедії, яка зроджувала ще й почуття сирітства в не зовсім ще звичному для неї середовищі.

У зв'язку з пропагандивною роботою, Орлан теж перенісся восени до Тисови. Тепер тут приміщувались майже всі головні осередки південного Закерзоння, тому боївка охороняла село постійно. Не зважаючи на всі можливі заходи конспірації, большевицька й польська служби безпеки проню-хували, що в селі квартирують повстанці, та все частіше наскакували на Тисову. Повстанцям не було доцільно зв'язуватись боями в селі, де приміщувалося стільки осередків. Коли розвідка доносила, що наближається військо, ми відступали в ліс, куди в ту пору ворог ще боявся запускатися. Не проходило, однак, і без боїв. У лісі над Тисовою для охорони села квартирувала сотня УПА к-ра Хоми. Коли під час облав польське військо грабувало й побивало селян, сотня проганяла напасників. Як звичайно в боях, були ранені, були й убиті повстанці.

Відносини між мною і Орланом назверх нічим не відрізнялись від взаємин з іншими. Ми доволі часто бачилися: то к-р Куля висилав мене до нього з поштою, то він заходив у штаб, або зустрічалися принагідно в сотні у лісі. Всюди спостерігала, скільки надії вносила його поява в кожне середовище, чи це відділ УПА, чи підпільний осередок. То був переломовий і тим самим критичний час у нашій боротьбі. Ще не був налагоджений зв'язок ні з Командуванням УПА-Захід, ні з Крайовим Проводом ОУН. Тоді не відомо було, які форми прибере партизанська і підпільна боротьба. А тут ще й наближалася зима. В тій важкій ситуації Орлан, більше за всіх, зумів морально кріпити сотні людей. Я це спостерігала, і в моїх почуваннях наставала зміна, прокільчувалася туга за утраченим. А той, ради кого я відтяла від себе Орлана, помало заникав у мряці невиразних почуттів. Душу наповняв смуток, так, як і довкруги сповнювалися смутком ліси, у яких вже затих пташиний спів і павутинням обмотувала осінь кущі, готуючи їх до відпочинку.

***