ТИСЯЧА ДОРІГ

За моєї неприсутности, в Перемиській області зайшли також зміни. Місцеві відділи УПА, що були в Карпатському рейді під командою Рена, прорвались через кордон з УРСР і прибули в свої сторони. Від них ми довідалися, що колишній мій провідник, сотенний Осип, загинув під час наскоку больше-виків на село, в яке зайшла його сотня. Відділи були виголо-джені, обдерті, в літньому одязі, а деякі сотні розпорошені в останніх боях з погранвіиськами НКВД. Надходила зима, і відділи зовсім не були приготовані до неї. Вояки не мали теплого одягу, взуття, не було харчових запасів. До того ж треба було пристосуватись до дій під новою окупацією, що означало часті бої.

З появою сотень УПА почались у терені облави за облавами, під час яких зав'язувались бої. В тих дуже несприятливих обставинах треба було провести реорганізацію відділів, розпустити частину людей, головно забрати хворих вояків і примістити їх на іншу роботу в підпіллі або й залеґалізувати.

К-р Куля не виявляв належної ініціятиви у трудному завданні, що стояло перед ним. Назагал, він був слабкий організатор, в наслідок чого весь тягар реорганізації звалився на плечі Орлана. До нього приходили командири відділів УПА по вказівки, як пристосуватись їм до нових обставин, де подіти хворих, у що зодягти відділи. На додачу також і тут поширилась епідемія дизентерії, хворіло багато вояків. З поміччю Орлана, а фактично під його керівництвом, завершено реорганізацію, створено інтендантський апарат, який зайнявся насамперед заготовою харчів та одягу на зиму. Рівночасно наладнано тісну співпрацю між санітарною службою у відділах УПА з жіночою сіткою ОУН, що перебрала на себе обов'язки УЧХ і під цією назвою виступала в Перемиській області.

Відділи носили різнорідну одежу - німецькі військові мундири, уніформи української поліції, роздобували вже совєт-ські військові мундири, а деякі були і в цивільному одязі. Те саме зі зброєю. Пізніше відділи переважно були вдягнені в мундири польської армії й мали совєтську зброю. І те, і те здобували в боях. Командування також стало приділяти більше уваги вишкільно-пропагандивній роботі серед вояцтва. Між УПА і підпільною ОУН співпраця не переривалась, не переривався і контакт з населенням, що відтепер почало здавати контингенти харчових продуктів для УПА. Боротьба, отже, пускала свої корені вже в нових обставинах.

До кожного району були прикріплені окремі відділи УПА, що влегшувало їх забезпечування. У Перемиському р-ні діяли сотні Бурлаки, Ластівки, Крилача і Громенка. На Лемківщині були закріплені сотні Біра, Бродича, Стаха і з 1945 року - Хріна. Восени 1944 року загинув у бою над Тисовою сотенний Хома. Його сотню очолив к-р Чорний. Цей відділ недовго пробув на Закерзонні, він відійшов в Україну з наказу Командування УПА-Захід.

Прибувши вже хворою на зв'язковий пункт у Тисовій, я там нікого не застала. З огляду на постійні тут облави, повстанці вибралися з села. В цій ситуації і я не могла в Тисові лікуватися. На мене чекала в селі Зоя, тож уже вдвох подались у Лімну. Дорога була недалека, але ми йшли весь божий день. Я приставала щокілька кроків і корчилась у спазмах болю. Ледве доволіклася напівживою до Лімни. Село гірське, дуже вбоге. Люди тут живились лиш картоплями, зеленою, як рута, капустою та вівсяним хлібом, якого не мали подостатком. Помогти мені нічим не могли, в них цукру ні крихітки не знайти, але прийняли нас із серцем. У Лімні я пролежала два тижні в голоді й у страшних болях. З мене, нутро виривало, і я, вимучена вкрай, у таких хвилинах нераз бажала смерти, щоб звільнитися від мук. Може, якраз завдяки тому, що голодувала, без жодних ліків видужала до двох тижнів. По тій хворобі з мене тільки тінь залишилася.

Не знаю, чи знайшла б я була доволі сил перебороти цю страшну недугу, якби не моя опікунка Зоя. Вона доглядала мене, як рідна сестра, без тіни нарікання десятки разів на день закопувала за повіткою кров, що в болях видушувалася з мене. Опісля клала, знесилену, в ліжко, накривала випраним лихеньким рядном, сідала на краю й тихенько співала. її ніжні пісні були мені єдиним і, може, кращим за всі інші ліком. Зоя була моєю найближчою подругою ще з мату рал ьного курсу. Мінливої вдачі, наче жило в ній дві відмінні людини, вона була весела, з гострим гумором і одночасно дуже сантиментальна. Розумна і винахідлива, але в кризових ситуаціях розгублювалася, ставала незарадною.

У ЖІНОЧІЙ РЕФЕРЕНТУРІ УЧХ

Восени 1944 року Командування УПА Перемиської Воєнної Округи зліквідувало нашу зв'язкову ланку. Після реорганізації відділів ми вже були не в силі обслуговувати всі зв'язки.