ТИСЯЧА ДОРІГ

З переходом на Закерзоння я повинна була змінити псевдо. З конспіративних зглядів кожний підпільник періодично змінював його. "Зірки" я зреклася без жалю. Вона ніколи не приросла до мене. З тими псевдами траплялись деколи чудернацькі історії, коли молодість давала волю фантазії. Особливо серед рядового вояцтва УПА. Розказував Орлан, що, навідуючись до однієї із сотень, натрапив на такі псевдоніми, як Чорт, Пушкін, Сталін. "Припустім, боровся чоловік гідно, а то й загинув у бою, а тут і незручно віддати йому належне. Навіть панахиди не можна відправити за його душу. Бо і як молитись за нього? "Прийми, Господи, душу Чорта в царство небесне"? Або: "Головне Командування УПА нагороджує Сталіна за геройську боротьбу..." Щоб більше не повторювались подібні випадки, 1945 року вийшло розпорядження щодо добору псевдонімів. Заборонялось уживання імен та означень, які компрометували б нашу боротьбу.

Хоч я розуміла потребу конспірації, проте навіть у підпільному житті хотіла залишитися зі своїм іменем. Тому й не вигадувала нічого, а вибрала лиш його видозміну - Марічка, мабуть, під впливом Тіней забутих предків. Може, підсвідомо відчула, що тільки під своїм іменем пройду мій крутий життєвий шлях.

Навесні, після повернення з нарад Орлан провів реорганізацію терену. Дотеперішня Перемиська область була розділена границею між УРСР і Польщею. Згідно з новим поділом, зліквідовано Перемиську область. Землі по стороні УРСР перейшли до Львівського краю, а із земель, що опинились у ПНР, створено окрему теренову одиницю - Закерзонський край. Туди входили Лемківщина, Перемищина, Ярославщина, Любачівщина, Холмщина і Підляшшя. На тих землях створено також окрему Воєнну Округу УПА Закерзонського краю.

Закерзонський край розділено на три округи - Перемиську, Любачівську і Холмську. Округи складалися з над районів, які поділялися на райони, далі - кущі та станиці, що становили найменшу одиницю. За новим поділом надрайон територіяльно обіймав приблизно колишню округу.

Крайовим провідником Закерзонського краю Провід ОУН призначив Ярослава Старуха-Стяга, який рівночасно діяв від імени УГВР. Орлана призначено його заступником і крайовим референтом пропаганди.

З Орланом прибули з України на Закерзоння двоє досвідчених підпільників, Варнак і Ярина. Вони обняли керівні пости - Варнака призначено окружним провідником Перемиської округи, а Ярина стала окружною УЧХ. Попередня обласна УЧХ Сіра була арештована напровесні в с. Конюша, під час облави. ІТ забрали у львівську тюрму й засудили на 25 років позбавлення вол і. Референтом СБ залишився Летун, однак ненадовго. Він загинув на засідці, і його пост зайняв Явір-Старий. Пропаган дивним референтом став Григор.

Перемиська округа поділялася на два надрайони: Лемків-щину і Перемищину. На Лемківщині Зорич залишався надрайоновим до часу його перенесення в Любачівську округу. Потім його пост зайняв Мар, який раніше був референтом пропаганди. Надрайоновою УЧХ стала Христя.

У керівний склад Перемиського н-ну входили: Тарас - надрайоновий, Мирон - референт пропаганди, Потап - референт СБ і Вишинський - господарський референт. Я залишилась надрайоновою УЧХ. До Перемиського н-ну входило п'ять районів, у яких моїми підзвітними були районові УЧХ: Софія, Рома, Оксана, Ярослава і Уляна. Богдана працювала медсестрою по шпитальках УПА в Перемиському н-ні.

Не зважаючи на часті облави, робота в УЧХ ішла повним темпом. Окружна УЧХ Ярина була першорядна організаторка, енергійна, підприємлива, а також вимоглива до підзвітних. Протягом кількох місяців ми зуміли наладнати задовільне функціонування шпитальків. Зорганізовано кілька санітарних вишколів для підпільниць, а також для цивільних дівчат, які з нами співпрацювали та помагали в лікуванні ранених. Проводилось також організаційні вишколи і підготовлялось святкові імпрези для відділів УПА. їх ми організували з поміччю культурно-освітнього референта у відділі, щоб невеличкими розрив-ками переткати тверде вояцьке життя. Перед Великодніми святами пекли цілий тиждень коржики і кільканадцять пачок їх вислали на Лемківщину відділам УПА. Вони там, серед убогого населення, ніколи не мали пшеничного печива.

***

Минулої осени, перед відходом на працю в Мостиський повіт, я знову зійшлася з Орланом. Розділені границею, ми не стрічалися взимку, але, коли перейшла навесні в Перемищину, мали більше нагод. Тепер наші взаємини вже не були такі радісно-легкі, як колись. Та й любов наша була повніша, перевірена розлукою, зникло душевне роздвоєння, що раніше так пригноблювало мене. Деколи проведений разом час кріпив нас духово в тих ненормальних обставинах. Одначе ми не плянували одружуватись, і сама думка про заміжжя видавалась мені неприйнятною. Та ось зайшов випадок.