ТИСЯЧА ДОРІГ

Святослава, відколи відійшла від зв'язкової ланки, працювала в технічній ланці Тараса. Він був її наречений. Хоч як вона його любила, проте мала свої суворі засади моралі, згідно з якими жила. В той час їхній бункер був у лісі над Тисовою. Одного разу пішов Тарас у якійсь справі в село і при тій нагоді пробував залицятися до дівчини. А що був дуже вродливий і симпатичний, то дівчина, мабуть, не дуже опиралася. Ще й похвалилася тим перед підпільницями, а ті, добрі Святославині подруги, доповіли їй. Вірна своїм засадам, Святослава не могла і не хотіла йому простити. Вона спакувала в наплечник своє сельскінове хутро, що його принесла із Сокаля й досі не загубила серед облав, як я погубила все, і домагалася зв'язку в Сокальщину. Не хотіла залишитись не те що в одному бункері, але навіть в одному районі з Тарасом. Тарас занепокоївся. Він знав, що Святослава, хоч ніжна виглядом, але характером тверда і свого доконає, залишить його.

Написав Тарас листа до Орлана, просить прийти і вмовити Святославу. "Ви одинокі, що зумієте її переконати, бо нікого іншого вона не послухається". Орлан жив близько з Тарасом, пішов та погодив їх. Накінець сказав: "Найкраща розв'язка для вас - це повінчатися". Обоє радо прийняли його пораду і відразу взялись вибирати дату вінчання. Вдоволений вислідом своєї "місії", Орлан щось собі подумав, потім кинув жартома:

- А може б, за одним заходом відбути двоє вінчань?

- Чудесна думка! - підхопив Тарас. Він знав, що Орлан мав себе на думці. Тоді засміявся: - За вашими плечима то й нам "вкрутиться".

Ми саме в Трійці приготовляли великоднє печиво для відділів УПА, як я одержала від Орлана листа. Писав, що вирішив "переступити (зі мною) поріг церкви" і питав, яка моя думка про те.

Його рішення громом мене вразило. Ми ж ніколи не говорили про вінчання.

- Чому сидиш, як заворожена? Що там прочитала? - поцікавилась Малуша.

- Та нічого, - відповіла їй, - здається, виходжу заміж. У неї аж дух заперло:

- Що ти говориш нам дурниці! За кого?

- А за кого б ти мене видала?

- Поняття не маю... Ти, розуміється, вигадуєш.

Не одна Малуша була здивована. Крім Птаха і Тараса та Святослави, ніхто не знав, що ми зійшлися вдруге.

Я мала багато над чим подумати, хоч знала, яка буде моя відповідь.

Завдяки дівчатам з УЧХ, Великодні свята 1945 року вийшли в Перемиському н-ні дуже величаво. Ми приготували спільне свячене для провідного складу, що перебував у цьому терен і, а також помогли у приготуваннях до свят сотням Бурлаки і Ластівки, які були у Корманицькому лісі.

Стіни поставленої для цієї оказії колиби ми прибрали зеленню, тризубом і портретами у вишитих рушниках. Вкриті скатертинами столи вгиналися під пасками, шинками, ковбасами та всім іншим, що прийнято мати в нашім краю на Великдень. Недалеко від колиби, на галявині, вояки з сотні спорядили вівтар, який дівчата прибрали вишивками і зеленню. Все печиво подарували нам довколишні селяни, а м'ясні вироби доставив надрайоновий господарник.

Удосвіта біля вівтаря вилаштувались дві сотні УПА, провідники, теренові боївки та підпільники. Були також дівчата з підлісних сіл, що багато помогли нам у приготуваннях. Вони б не простили, коли б ми не запросили їх до наших святкувань. Отець Гоза відправив уночі великоднє богослуження у своїй парафії в Берендьовичах, щоб удосвіта прибути до нас. Великодня відправа вийшла дуже врочисто. Гарно співав упїв-ський хор, і священик виголосив добре підготовану проповідь. Опісля ми перейшли до колиби.

Отець Гоза посвятив трапезу, і ми засіли до столів. Між присутніми був також Орлан з Птахом та кур'єркою, що прибула до нього від провідника Стяга. З нею він ще того вечора відходив у північні терени, де мав зустрітись зі Стягом. Орлан привітав з Великоднем усіх зібраних, побажав щастя, а також подякував священикові за труд і риск, на який зважився, щоб звеличати наше свято. Розвідка УПА в довколишніх селах слідкувала за діями польського війська, а в лісі стежили вартові. У цьому лісі часто доводилось зводити бої з військом.

По сніданку відбулась розвагова програма. її підготував надрайоновий пропагандист Мирон, з поміччю Цяпки, який і виконував головну ролю в скетчі. Цяпка походив з Медики під Перемишлем. Його правдиве ім'я - Омелян Станько, Він був політвиховником у сотні Бурлаки, а опісля - в сотні Хріна. Веселої вдачі, з тонким гумором, Цяпка вносив радість усюди, де появлявся. Так було й тепер. Ми всі заливалися сміхом з його жартів та дотепів.

Того ж дня, перед відходом до Стяга, Орлан повідомив Варнака і Летуна, що ми наміряємо звінчатися. Після повернення він плянував відбути відправу з окружним і надрайоновими проводами Перемиської округи. В тій справі вислав листа до Зорича на Лемківщину, в якому зазначив наприкінці, щоб "при тій нагоді" вони були гістьми на нашому вінчанні. Відтоді всі загули про новину.

***