ТИСЯЧА ДОРІГ

Жахлива вістка чорним круком облетіла Задвір'я. Такий важкий сум обвив село, що, здавалось, у кожній хаті лежить покійник. Смерть повстанців завжди й усюди озивалась смутком у душі народу, але тут вона потрясла болем усе село, бо вбиті були його дітьми, тут кожний знав, хто вони, яких батьків, дідів. "Як же тій нещасній Гандзі буде пережити таке горе. Мала одного-єдиного сина, і того кати убили", - лементувала мама і з тривогою споглядала на мене. Враз з усіма, я боляче пережила їхню смерть, бо з ними, що разом ми зростали, у школі вчились, забавлялись, умерла частина й моєї молодости.

НКВД обшукало ще деякі запідозрені хати й покинуло село. А коли стемніло, мій батько та ще кілька господарів приїхали саньми на місце бункеру, щоб забрати і похоронити тіла повстанців. Там нещасні матері голосили, пригортали тіла своїх убитих синів, обціловували їхні скривавлені голови, не відпускали, аж треба було їх силоміць відривати. Одна лиш мати мовчала, напівбожевільна з горя. Виховала їх трьох як дубів, були бідні, на фабриці заробляли... Тепер ось уже третій загинув... Як плащеницею. обвили тіла повстанців у білі рядна і повезли на кладовище. Там і похоронили їх у спільній могилі. Як загинули, так і спочивають. У ту трагічну ніч усе село не спало. Коло півночі вернувся тато, почорнілий, мовчазний, з розбитим серцем. І я плакала в ту ніч твердими сльозами також і над нашими матерями, що сивіли і божеволіли, прибиті горем. Скільки то сердець виповнилось не тільки болем, але й ненавистю за одну таку печальну ніч...

Всіх мучило питання: хто зрадив? Припускалось, що це зробив колишній повстанець із сусіднього села, Полонич, який нещодавно пішов на співпрацю з НКВД. Він нераз бував у Задвір'ї та днював у цьому бункері. Однак опісля виявилося, що провокативна група НКВД під маскою повстанців шукала в селі зв'язку. Провокатори зуміли здобути довір'я в сусіднього господаря, який знав місце бункеру і вказав їм.

З важким серцем я повернулась у Мостиський повіт. Без криївки, під постійними облавами, перебула між населенням ту першу зиму в підпіллі під большевицькою окупацією. Навесні Сіра, яка після відходу Рогніди в Україну займала пост обласної УЧХ, стягнула мене назад на Закерзоння і призначила окружною провідницею УЧХ на Перемиську округу. Позицію повітової УЧХ' у Мостиському повіті перебрала дотеперішня районова Уляна.

У лютому 1945 року Орлан ходив у Львівську область по інструктаж до крайового провідника Львівського краю Золотаря. З ним ішов Птах і також обласний СБ Іван Мандрика, псевдо Летун. На цей пост Орлан його призначив після смерти Осипа. Через Мостиський повіт їх провела боївка Летуна, а далі на схід було неможливо пробиратись більшою групою. Орлан вирішив іти лиш утрьох: він, Летун і Птах.

Дорога була преважка. Нову зв'язкову лінію змонтували ще за старими зразками, від села до села. Тим часом НКВД уже вивезло на Сибір неодну сім'ю, через хату якої проходив зв'язок, і лінія була порвана. Виявляли такі сім'ї в наслідок слабкої конспірації за німецьких часів, а не через масове вербування агентів. Так траплялося пізніше. А тепер досить було НКВД знайти в селі одного агента, і він легко міг виявити їм "неблагонадьожних".

Як на лихо, випали сніги, позасипали поля, ліси, і пройти було важко, а дорогами не можна було користуватись, бо в селах повно війська. Після нічних ходів по снігах, доводилося силою добиватись до незнаних господ, де задньовували, рискуючи життям. У ту пору населення було дуже залякане і дезорієнтоване всілякими провокативними трюками, яких уживало НКВД під виглядом повстанців. Якщо господар не знав повстанця персонально, то взагалі не хотів приймати до хати, підозрюючи провокацію НКВД. У ситуації непевности міг би зі страху і зголосити на міліцію. Тільки талант Орлана словами прихилити собі людину рятував усіх трьох.

Метою зустрічі було обміркувати проблеми у новоство-реній ситуації та засвоїти директиви щодо дальшої праці. Оскільки був встановлений новий кордон, що залишав українські західні території у Польщі, Провід на Землях зробив теренову реорганізацію.

Намічено завдання: вести боротьбу проти виселення українців зі своїх земель, посилити інформаційну роботу серед чужинців, добитися замирення з польським населенням і його протирежимним підпіллям.