ТИСЯЧА ДОРІГ

... Ходила як не своя, а голова аж тріщала, повна боязких роздумувань. Надто добре я розуміла, що в обставинах боротьби моє щастя - це жар-птиця, яку ловитиму, може надаремне, і не зловлю. Скільки в мене тих сил, думала я. Чи стане їх, щоб дотримувати йому кроку, чи, може, підбігатиму, задихатимусь, поки врешті не відстану? Він говорив мені, що я різнюся від усіх дівчат, яких знав. Хоч як мило було тоді слухати його мови, тепер озивалась у мені шорстка правда: "Василю, воно не так. Я така сама, як вони всі. Я мрію про щастя жити з тобою> а не про героїчну смерть разом. А якщо прийде вона, небажана, хочу знайти в собі силу прийняти її гідно, хоч не легко, ні. Як і інших дівчат, мене також хмелить твоя популярність, високе становище. Різниця лиш у тому, що, пізнавши тебе, я краще за них знаю ціну, яку доведеться мені платити,, поки ти поділишся зі мною своїм добром. А все ж... Мені дуже хотілося б бути такою, якою ти мене собі уявляєш".

Подруги не відали моєї тривоги. Вони знали тільки, що виходжу заміж за заступника крайового провідника й розмірковували критично: чому саме вона?.. Все таки вони були доброзичливі дівчата, віддали "кесареві - кесареве", потім вирішили справити нам таке весілля, якого серед повстанців ще не бувало. Мені рішуче заборонили втручатись у ті справи, за що я була їм вдячна, бо знала, як до того поставиться Орлан. Перед відходом на північ він застеріг, що хоче звінчатись тихо, без зайвого руху і приготувань, щоб не розтрубіли і тим не стягнули облави. Але Орлана тим разом не послухались. Під час його відсутности зробили приготування, а для безпеки курінний УПА, Коник, призначив сотні Ластівки та Бурлаки охороняти терен. "Якщо буде бій, то це буде не перший раз, а скільки разів чоловік жениться?" - казав к-р Коник.

Хоч вдячна була їм усім, усе ж таки не про таке весілля мріяла все молоде життя. Я хотіла бути в рідній хаті, з мамою, серед тих, з ким виростала. Мріяла про сніжнобілу сукню, серпанок, а тут буде сірий костюмчик... Хотіла, щоб співали пісень, якими ще дитиною заслуховувалась на весіллях, коли виплакувала зраз із молодою, як їй співали:

Дякую ти, зілля, щось м'я уквітчало,
І тобі, матінко, щось м'я виховала...

Тим часом воно ось як в мене вийшло...

***

Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам -
все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.

Василь Симоненко

Це була неділя, 27-ме травня. Викупаний цілоденним дощем, усміхнувсь останнім соняшним промінням вечір. Крутою доріжкою посувається вгору до церковці під лісом над Брилинцями весільний похід. У ньому дві пари молодих у почоті дружбів та дружок. Це Тарас зі Святославою і Орлан зі мною. За нами йде повстанська братія, а ще більше їх вже чекає нагорі біля церкви. При церковних дверях стоїть почесна стійка.

Підійшли до церкви, і в мене серце забилося дужче. "Прощай, молодість, і всі ви, що були її частиною. І ти прощай, моя весняна любове. На цьому порозі перетинаю останню нитку, що павутинкою ще в'язала мене з тобою. Я вдячна тобі за багатство почувань, яким наповнювалась душа, за наше незаймане кохання. Воно збережеться в моїй пам'яті лілейним ароматом. А тепер візьму від життя дарунок, боязко його беру, але з довір'ям і любов'ю. А тоді - що доля судить".

Церковця вщерть виповнена повстанцями, серед них мої подруги, гарно причепурені. Всі свічки у свічниках горять і мене на мить осліплюють. Біля нас, випрямлені у почесній стійці, стояли к-ри Крилач і Ластівка. Вінчанням проводили два священики, о. Граб та о. Гоза, в супроводі упівського хору.

... "Я-Марічка-беру-собі-тебе-Орлана (в думці - Василя) -за-мужа..."

... "Я-Святослава-беру-собі-тебе-Тараса..."

Після присяги із сотні грудей загриміло й вирвалося поза стіни церковці величне Многая літа. Що за могутній спів це був! Таких Мнових літ я не чула більше в житті. Коли б мене запитали, що таке щастя, я б відповіла, що в нього різні виміри і... пригадала б собі церковцю під лісом. Бо пережити таку врочисту хвилину єднання сердець - це щастя. Ота церковця, наповнена повстанцями, оті їхні щирі побажання, вони зобов'язували мене все життя.

Прийняття приготували в Брилинцях у школі, на порозі якої привітала нас хлібом і сіллю моя провідниця Ярина. У прикрашеній клясі-кімнаті на столі пишалися коровай і весільний торт. Піднесли тост по чарці вина. Більше алькогольних напоїв не подавали. Але й без напоїв повстанці створили теплу та інтимну атмосферу.