ТИСЯЧА ДОРІГ

Залишаючи табір, Ксені вдалось захопити з собою журнал Жіноча недоля, редагований таємно в лагері українськими жінками-політв'язнями. Вона передала його Орланові до архіву, і я мала нагоду його переглянути. Журнал був писаний рукою, на шорсткому сірому папері, старанним почерком, з ілюстраціями, зробленими теж ручно. Тон журналу гумористично-іронічний.

Добре законспірована, Ксеня залишилась учителювати в Трійці до весни 1945 року, поки не почалось вивезення. В лісистих околицях польська влада ще не встигла насадити по всіх селах свою адміністрацію і деякі школи були під контро-лею УПА. В тій порі Ксеня вже ангажувалась у виховно-пропагандивній ділянці ОУН, а з весною, коли селян із Трійці вивезено до УРСР, пішла в підпілля. Мені невідомо, яку вона мала формальну освіту, мабуть, замолода була, щоб завершити вищі студії до часу, коли гестапо її арештувало, але справляла враження людини високої культури. В її дописах до підпільних журналів, доповідях, вишкільних курсах для вояків УПА - всюди була помітна глибина думки. В усьому, що робила, пробивалась гуманність і доброта. Мабуть, тому, що була старша за мене, я не зблизилась з нею так, як з іншими подругами мого віку, одначе, коли її зустрічала, завжди відходила оновленою й ушляхетненою. Нераз в мене створювалось враження, що вона якась неземна, наче з ореолом на голові, - куди не вступила, сіяла й осяювала довкруг себе.

Восени 1945 року, коли окупант усе тісніше затискував свої лещата і бої в лісах ставали частим явищем, Ксеню забезпечено документами і вона переїхала в Україну. Яка доля її там зустріла? Вижила чи знову була запроторена десь у лагери?..

Зв'язок між Україною і Закерзонням був дуже активниий, кожного незимового місяця зв'язкові переносили пошту і переводили людей через границю. Однак перехід кордону вже ставав важким і рисковним. Коли почалось виселення в Україну, підпілля подекуди використовувало нагоду й укоріняло своїх кур'єрів серед репатрійованих, переважно жінок. Розуміється, МВД також це брало до уваги, і нераз при перевірці документів кур'єрки були арештовані. З тих, що поїхали з Перемищини, схоплено районову УЧХ Софію. Вона походила з поблизьких Коровник, і її впізнав агент з Перемишля під час перевірки документів на границі.

В Україні підпільна боротьба вже 1945 року провадилась у важких обставинах та зазнала відчутних втрат у людях. Через те Провід стягнув тієї осени 1945 року окружного провідника Перемищини Варнака і провідницю УЧХ Ярину назад в Україну. Варнак був здібний організатор, вирозумілий і чутливий до людей, а мені - близький друг. Він взірцево поставив працю в Перемиській окрузі.

По відході Варнака окружним провідником став дотеперішній референт пропаганди в окрузі Мирослав Гук, що діяв під псевдом Григор. Іх було в підпіллі троє братів Гуків: Мирослав, Богдан і Євген. Богдан, псевдо Скала, працював санітаром при сотнях УПА у Бірчанщині, а наймолодший брат, Євген, відомий під псевдом Щипавка, був спочатку у боївці СБ Летуна, опісля - в охоронній боївці Гой гора. Походили Гуки зі священичої родини з Надсяння, з теренів, які зазнавали нападів поляків. У Григора була дружина, Марійка, яка жила в його батьків. Навесні 1945 року, ще до замирення, польське військо напало вночі на їхнє село, грабувало, било людей, а також усю родину священика. В ту пору Марійка була вагітна й, у наслідок побиття, передчасно народила неживих близнят. Потім ще довго хворіла. їхнього батька, священика, поляки арештували. Підлікувавшись, дружина Григора пішла в підпілля і там, під псевдом Галина, працювала секретаркою Григора.

Влітку прибули до Орлана зв'язком із Західньої Німеччини три кур'єри - сестри Ірина й Марійка Стахови та Надя Сидор, дружина к-ра УПА-Захід Шелеста. Вона і Марійка відійшли зв'язком в Україну, а Ірина, стрінувшись з Орланом, мабуть, також зі Стягом, вернулася з поштою на Захід.

На Святі Зброї, у серпні, відбулось у Корманицькому лісі урочисте заприсяження трьох відділів УПА: сотень Бурлаки, Ластівки і Крилана. Після богослуження, яке правив о. Гоза, поклавши пальці на зброю, присягав наперед командний склад. Потім спільно склали присягу всі вояки. Промовляв Орлан, а вони повторяли її слово в слово, хоч уже й до того часу кров'ю та ранами своїми засвідчили вірність ідеї визволення рідного народу.