ТИСЯЧА ДОРІГ

Осівши в Єлєній Ґурі, я опинилась у середовищі польської інтелігенції з властивої Польщі, побутова культура якої була мені дотепер незнана і не завжди прийнятна. Я не рівняла їхнє життя з нашим у підпіллі, бо з ним жодне життя не можна було рівняти, але в одному аспекті напрошувалось таке порівняння. Здавалось би, партизанська боротьба створювала її учасникам психологічні умовини для сексуальної розв'язности. Там були всі елементи до того: непевність завтрашнього дня, майже приреченість умерти, що спонукує бажання насолоди не опісля, а зараз, бо завтра може не прийти. Чисельна перевага чоловіків була велика, що давало жінкам можливість відносно легко знайти собі друга, залюбитись. Були кохання, залицяння, але, Боже мій, як воно треба було поводитись по-пуританськи, дискретно і не виставлятись перед іншими, щоб не деморалізувати середовища. А мої знайомі польки не чекали щастя в царстві небесному, вони заживали його на землі. Тут ось приходили дівчата рано до праці й без найменшого сорому розповідали в присутності мужчин про свої проведені ночі, про аборти. Під ту пору дві з них були вагітні. Одначе в польок була помітна висока товариська культура у поведінці, й мені неважко було з ними заприязнитись, навіть попри те, що не схвалювала їхнього способу життя.

Перед Різдвом я поїхала в Перемищину і там провела свята з чоловіком і Птахом. Птах також восени одружився з Перелкою, яка займала пост кущової до часу розв'язання жіночої сітки ОУН. Ту зиму Орлан перебував на Лемківщині. Тепер прийшов у Перемищину, щоб зустріти Стяга, який прибув сюди під кінець свят. Опісля оба разом відійшли на Лем-ківщину. Від Орлана я довідалася, що восени прибули сюди з України Дмитро Маївський ("Тарас"), член Бюра Проводу ОУН, і генерал УПА Дмитро Грицай ("Перебийніс"), шеф Штабу Головного Командування УПА. Вони переходили через За-керзоння підпільним зв'язком у Західню Німеччину. З Тарасом Орлан був знайомий ще з часів німецької окупації, коли діяв у Тернопільській області. Поки вони відійшли за кордон, оба перебували разом з Орланом на Лемківщині. Тарас оповів Орланові про свою перестрілку з гестапівцями у Львові, коли прийшов на підпільну квартиру, в якій гестапо зробило "мішок". Він був важко ранений, але вискочив з вікна першого поверху і втік. Потім мав дуже несприятливі умови лікування. Через кілька років, будучи вже на Волині, Орлан описав життя Тараса в підпільному журналі За волю нації'.

Зв'язок на Захід ішов через Карпати, а далі - через Чехо-Словаччину. Тарасові треба було дістати малий пістолет. Той, з яким прийшов з України, важко було заховати в цивільному одязі. Орлан віддав йому мою сімку, "Вальтера", який я дістала як весільний дарунок. Полагодивши справи за кордоном, Тарас і Перебийніс мали в пляні повернутися в Україну. Орлан дав їм мою адресу в Єлєній Ґурі і кличку до мене, щоб на зворотній дорозі могли покористуватись моєю квартирою.

Під охороною відділу УПА Тарас і Перебийніс щасливо перейшли в Карпатах границю. Однак на території Чехо-Словаччини була всаджена ворожа агентура на зв'язковій лінії, і їх схопили в грудні 1945 року, вже під самим чесько-австрійським кордоном. Тарас встиг застрелитись, а Перебийніс дав себе арештувати, щоб опісля через чеську тюремну сторожу повідомити про їхню долю. Тоді повісився в тюрмі. Така вістка дійшла до нас, і мені невідомо, наскільки вона була перевірена. Факт був, що загинули дві великі постаті української визвольної революції, втрату яких дошкульно відчуло підпілля. Мені особисто було ще й тому важко на серці, що мій пістолет відіграв таку сумну ролю, саме ним відобрав собі життя провідник Тарас. Коли я приїхала до Орлана на Різдвяні свята, він ще не знав про їхню смерть.

У березні сорок шостого Орлан визвав мене листом, щоб негайно приїхала. Він уже був повідомлений про трагедію на Чехо-Словаччині, в наслідок якої моя адреса в Єлєній Ґурі могла опинитись у ворожих руках. Я приїхала поїздом до Перемишля і звідти відійшла на Лемківщину враз зі зв'язківцями Летуна, які несли туди пошту.

***

Пробиватися в горах лісами, ще повитими в снігах, було важко. У Березниці Нижній я зустріла Христю й Дору. Христя була затруднена в господарській референтурі надрайону, а Дора стала санітаркою на санпункті УПА. В цьому ж селі я пов'язалась з бойовиками з охорони Орлана, Круком та Грабом, і вони завели мене в ліс до бункеру, де зимував Орлан. Птаха не було, я зустріла його в Корманицькому лісі. Він прибув туди враз із провідником Стягом, який вертався в Любачівщину. Птах мав доручення збудувати навесні бункер, бо Орлан плянував знову перейти в Перемищину.

Всюди ще лежав сніг, і, підходячи до бункеру, доводилось проскакувати від дерева до дерева на чорні латки, щоб не лишати за собою слідів.

Мені сказали, що сім'я, в якої я затрималась у Березниці, є ріднею провідника Стяга. Його батьки чи, може, діди походили з Лемківщини, звідкіля переїхали в Бережанщину. Опісля в бункері Орлан розповів мені такий епізод.