ТИСЯЧА ДОРІГ

У Корманицькому лісі Птах, з поміччю вояків з рою УПА, вже приготував Орланові бункер. Цей рій прислав курінний Байда з подальшого району. Прислані вояки не знали тут терену. Все робилось з огляду на конспірацію. Якщо б хтось з тих вояків і попав живим у руки ворога й не витримав тортур, то не міг би вказати місця бункеру. Рій цей не віддалювався з місця роботи. Птах враз з іншим бойовиком з охорони Орлана, Пімстою, забезпечував його харчами, чистою білизною та всім конечним. Така виміна людей між УПА і підпіллям не була рідкістю, ці дві ланки визвольно-збройної боротьби від початку до кінця тісно співпрацювали та одні одним помагали.

На південному Закерзонні підпільники переважно зимували в лісах, які були під коитролею УПА. З бази в лісі вони йшли між населення і полагоджували різні свої справи. По селах мали тимчасові криївки, куди заходили на випадок ворожого наскоку. Знов же, були підпільники, що не хотіли жити в лісі або й не було лісу в терені їхнього району чи куща. Ці вже будували собі добре законспіровані криївки по селах. Облави, однак, ставали доволі частим явищем і деколи приносили польському війську успіхи. їм та емведівським загонам, що також брали участь в облавах, вже вдавалось тут і там знайти повстанський бункер.

Найвідповіднішим місцем для бункеру в лісі були околиці потічків, яких багато в гірських і підгірських теренах. Потічком легше було підійти до бункеру як улітку, так і взимку. Входилось до нього далеко перед бункером та ішлось водою. Таким чином улітку не стоптувалось росли нности, а взимку не залишалось на снігу слідів. Узимку менше було з потічка користи, хіба що зима легка і потічок не замерзав. Якщо замерз і був засипаний снігом, ним не користувались. Тоді підходилось до криївки від найближче в'їждженої доріжки. Ставлялось кроки під дерева, де завжди менше снігу, і залишені сліди маскувалось, засіваючи їх з решета снігом. Була це довга процедура, від досконалости виконання якої залежало життя людей в бункері, і легковажити її не можна було.

Засадничо підпільні кадри не знали, в якому лісі проживає той чи той провідник. Узимку 1946/47 року зверху на Орлановій криївці розташувалась сотня к-ра Бурлаки. Це був час польських військових акцій на ліс, і сотня звела з ними бій таки ж над бункером та поблизу нього. Всередину доходили звуки стрілів, розривів гранат і дудіння кроків. Слідів, очевидно, було повно, і так вони там залишились, поки не присипав їх свіжий сніг. Бурлака, може, й ніколи не довідався, де він зводив цей бій. Вкінці, вилазка з бункерів узимку залежала індивідуально від людей, від їхньої терпеливости, витривалости та скрупульозности в застосуванні конспірації.

Як на підпільні умовини, бункер у Корманицькому лісі мав усі вигоди. Простора кімната, в якій працював Орлан і я писала на письмовій машинці, вміщала стіл і другий столик на машинку, бібліотечку, шафу на архів, другу - на білизну, радіо на поличці й ліжко. Такої ж величини друга кімната, сполучена з першою коридором. Та була забезпечена залізною кухонькою, столом, шафкою на начиння та двоповерховими ліжками, де спали бойовики з охорони Орлана. В обох кімнатах - крісла. У стіні посередині коридору був видовбаний харчовий магазин, а на -самому кінці - туалет. Крім входу до бункеру з берега потічка, був другий, запасний, який виходив у ліс. Зверху віддаль між двома виходами була якихось сто метрів. З одного виходу не можна було помітити другого, бо один був у яру, а другий - у лісі. Коли б ворог знайшов один вхід до бункеру й атакував, можна було врятуватись, пробиваючись другим виходом, якщо наверху напасники цього не запримітили.

Бункери будували розкопом, опісля зверху засипали землею. На поверхні старались відтворити краєвид, якнайподібніший до попереднього, поки викопувано бункер. Знову засаджували обране місце молодими деревами, які раніше викопували з корінням, обкладали дернами та засівали травою. Бункери викопувано восени або навесні - дві пригожі пори року до такої роботи.

Стіни в кімнатах нашого бункеру були обкладені дошками, оббиті білим папером або побілені вапном. Підлога також була дерев'яна. На стінах висіли в рушниках образ Богородиці, тризуб і портрети історичних постатей. Все це, а також постіль, ми дістали від населення, а найбільше від жінки Птаха, Перелки. Птах жартома говорив, що вона подарувала нам пів свого посагу. Кімнати були майже нормальної величини, тільки без соняшного світла. З нами перебували Птах, Крук, Пімста і Граб - охорона Орлана. Вони також були його зв'язковими. В цьому бункері я прожила до пізньої осени. Протягом того часу виїжджала на зв'язки до Перемишля, Кракова, Лігніци, куди висилав мене Орлан. Пізнім літом прибули до Орлана кур'єри із Західньої Німеччини. З ними він поговорив, потім відіслав зв'язком до Стяга.

ТРІЮМФ ЖИТТЯ