ТИСЯЧА ДОРІГ

Тоді, напровесні, Орлан займався підготовок) відділів УПА до пропагандивного рейду на Чехо-Словаччину. Провадив наради з командирами сотень, що мали йти в рейд, виготовляв детальні інструкції щодо їхнього завдання, готував відповідну літературу, яку повстанці мали розповсюдити серед населення. Він також написав листа до президента Бенеша від українського визвольного руху, якого відділи мали переслати Бенешеві вже з території Чехо-Словаччини. В ньому з'ясував, що таке УПА, за що вона бореться та з якою метою рейдує в його країні. Із сотнями Орлан вислав у рейд Мирона, референта пропаганди Перемиського н-ну, який відповідав за пропаган-дивні дії відділів. Мирон переслав листа до президента через словацького студента, родину якого відвідано під час рейду.

Рейд відбувсь у квітні 1946 року. Взяли в ньому участь відділи Мирона, Бродича та Стаха, і пройшов він успішно. Спершу словаки ставились до наших повстанців з певним недовір'ям, вони пам'ятали совєтську партизанку, але, коли переконались, що це не большевики, та побачили їхню прикладну поведінку, почали ставитися прихильно. Тоді припадав латинський Великдень. Відділи УПА брали участь у церковних богослу-женнях, після яких виголошували під церквами промови до зацікавленого їхньою появою населення. Рейд був добре зорганізований, несподіваний і, крім кількох сутичок з чеською поліцією, обійшовся без більших боїв і жертв.

На наші Великодні свята ми зійшли в Березницю Вижню, де й пішли до церкви другого дня свят. У церкві було багато підпільників, всі під зброєю, між ними й підпільниці, Дора, Христя та ще дехто. По богослуженню поїхали в Жерницю Вижню, де тоді перебувала сотня Хріна. Його відділ, хоч найбільш бойовий на Лемківщині, не був призначений до рейду, і це заторкнуло Хрінову амбіцію. Орлан був того свідомий, тому вмисно прийшов до його відділу на свята, щоб злагіднити оті жалі. Рішення, за якими сотні мали йти в рейд, Орлан приймав не сам, а разом з к-ром Тактичного Відтинку УПА Реном, який добре знав кожну сотню в своєму терен і дій. Хоч Хрін багато воював, одначе тоді ще мав репутацію не зовсім здисцип-лінованого, тому були побоювання, що він може наробити зайвого шуму і стягне бої на чужій території. А цього власне й повинні були відділи остерігатись.

Хрін зрадів нашим відвідинам. У його сотні санітаркою була Степова. З нами приїхали також Христя і Дора, а що це був обливаний понеділок, ми змовились облити командирів відділу. Почали від Хріна. Домовились, що я буду з ним розмовляти, а дівчата зайдуть ззаду та виллють воду. Хріна я знала ще з 1944 року, коли він діяв у Бірчанщині, що належала до Перемиського р-ну. Будучи надрайоновою УЧХ, я там організувала санітарний вишкіл, на охорону якого Хрін був призначив рій своїх вояків. Ми собі розговорились, а Дора підійшла тихенько і хлюпнула на нього кварту води. Він лиш охнув і, миттю обернувшись, вимовив одне слово: "Хлопці!" Як з-під землі, враз з'явились його чотові, взяли Дору під руки і не обливали, тільки повели просто до потічка, що пробігав унизу, і там скупали її цілу, до нитки. Мусіла, бідна, позичати в господині одяг, щоб висушити свій.

Був у відділі Хріна ройовий, з походження узбек, що здезертирував з ЧА і приєднався до УПА. Казали, він завжди говорив, що колись піде з нашими хлопцями в Узбекистан і там також вони будуть боротись проти "рускіх". Української мови не знав, та й по-російськи говорив погано. Будучи мусульманської віри, він ранками та вечорами молився до сонця. Співав нам узбецьких пісень, але не просто співав, а заплющував очі й увесь піддавався настроєві. Хрін твердив, що він не співає готових пісень, а просто створює собі їх до своєї вподоби.

***

У травні 1946 року почалась на Закерзонні посилена виселенча акція українців до радянської України. їй передувала пропаґандивна кампанія, одначе без успіху. Населення переважно не хотіло покидати прадідівських земель і не піддавалось виселенню. УПА допомагала їм ставити опір, відганяла військо із сіл, підміновувала залізничні лінії, знищувала дороги, якими треба було транспортувати переселенців. Проте неможливо було охоронити нашими силами кожне село. У лісистих теренах люди схоронялись у лісах враз із худобою та домашнім пожитком. Там закладали курені й жили, поки тривала акція, а то й усе літо. Коли в травні ми відходили з Лемківщини в Перемищину, по дорозі бачили в лісах колиби селян. У лісі над Березкою два дні квартирували серед них. Утікачі тримали тут худобу, курей та інше, а село стояло пусткою в долині, наче вимерло. Однак не всі могли втікати в ліси, і польському війську вдалося виселити значну частину українського населення із Закерзоння, здебільшого з-під міст і сіл, віддалених від лісів.