ТИСЯЧА ДОРІГ

Одна подія затьмарювала мені настрій. День перед весіллям прикордонники зловили районову УЧХ Рому, мою підзвітну. Вони з вишки запримітили, як вона проходила полем, дігнали її на конях і забрали із собою. Як же я врадувалась, коли після вінчання мене повідомили, що Рома прибула. Якось вона зуміла вимотатись, роздобула в найближчому селі фіру, сяк-так причепурилась і приїхала до нас. Обцілували ми її з радости, а вона аж сіяла, щаслива, що вчорашня примара вже позаду. її наречений, сотенний Орський, дотепер смутний та зажурений, наче перемінився - повеселішав, розжартувався.

Під надійною охороною двох бойових сотень УПА, за піснями й розмовами проминула коротка травнева ніч. Удосвіта, коли небо ледь зашаріло, повстанська родина розійшлася. Кожний вернувся до реальности, на свої пости, на свій відтинок. Але спільно проведений час, хай і короткий, скріпив та оновив нас, бо навіть на фронті людина прагне свята, особливо, коли фронт устабілізувався і на перемир'я зовсім не заносилось.

***

Того літа 1945 року Провід Закерзонського краю розв'язав жіночу референтуру УЧХ. Залишився лише нечисленний санітарний відділ, а всю медичну ділянку взяв на себе санітарний відділ при УПА. Підпільницям з жіночої мережі, принаймні значній більшості з них, призначено іншу місію.

Підпільна боротьба на Закерзонні була форпостом визвольної боротьби в Україні. Вона мала ще й завдання повідомляти світ про наші змагання до незалежности. Вже з самого початку поновної окупації Моска відгородила Україну від світу не залізною, а глухою бетоновою завісою, щільно обсадила границі, щоб жодна вістка про боротьбу і про терор, який окупанти застосовували до народу, не продерлася в світ. З того погляду політичні обставини в Польщі були більш помірковані. Польща все таки формально була самостійною, з атрибутами державности: визначеними кордонами, армією і дипломатичними зв'язками зі світом. У той час вона перебувала ще й під особливою увагою колишніх альянтів. Нам Польща була вікном у світ, звідти легше було інформувати Захід про ситуацію в Україні і боротьбу, яка там велась. Першим кроком у напрямі поширення такої інформації було завдання створити свої пункти у столиці та в більших містах Польщі, що їх власне зорганізували й обслуговували звичайно підпільниці з колишньої жіночої сітки УЧХ. Пункти організували Стяг, Орлан, Дальнич і окружні проводи. Вони діяли самостійно, але узгід-нено. У важливіших осередках, як у Варшаві чи Ґданську, було кілька клітин. Підпільниці повинні були залегалізуватися, знайти працю, потім нав'язати контакт з визначеною західньою амбасадою, різними дипломатичними чи торговельними місіями й журналістами. Опісля їм доставлялось і ними передавалось на Захід підпільну інформативну літературу. Другим завданням, призначеним для підпільниць, було втримування пунктів зв'язку на лінії, що вела з України через Польщу за кордон. Документи їм виготовляло підпілля, або й діставалось для них легальні документи через наших симпатиків у громадах і в Перемишлі.

Вже з вересня 1944 року польський уряд почав виселяти українське населення в УРСР. Колишні співробітниці жіночої сітки, що жили вдома легально, під час виселення мали виїжджати в Україну і жити легально. Через деякий час приходили вістки, що воно інакше ставалось. Переїхавши в Україну, дівчата надалі втримували між собою тісний контакт. Однак НКВД і там не дало їм спокою, виявляло через донощиків та арештовувало за співпрацю з підпіллям на Закерзонні.

Також звільнено деяких підпільників і упістів, передовсім хворих та інвалідів. З підробленими документами одні поїхали в Польщу, інші - в Україну. Частина підпільниць була переведена в різні референтури підпільної адміністрації, як господарську, пропагандивну. Санітарки надалі залишилися на сан-пунктах УПА. На південному Закерзонні було чимало підпільниць. Своєю відданою працею вони багато причинилися до розвитку і справного діяння визвольного руху в тих прикордонних українських землях. Коли згадую їх, в пам'яті виразно виринає одна з них, під псевдом Ксеня.

Вона з'явилась у Перемишлі враз із Марійкою Стахів улітку 1944 року. Обі сиділи в концентраційному таборі в Осьвєнцімі, куди запроторило їх гестапо за приналежність до ОУН. З іншими в'язнями вирвались з лагеру, коли німці відступали. Рештками сил добились до Перемишля, де була в Марійки родина. Там Ксеню зв'язали з Орланом, і він примістив її законспіровано в с. Трійця, щоб відпочила і набралась сили після концентраку. Бож була худа, як скіпка, ледве на ногах трималася. Тоді не могла мати більше як двадцятку з половиною. Була невеличка на зріст, тендітна, з голубими очима і русявою косою та привітною усмішкою. Мабуть, тому, що походила з Гуцульщини, прибрала собі псевдо Ксеня. Більше про неї ми не знали.