ТИСЯЧА ДОРІГ

Під час збройних акцій поляки разом із совєтським урядом вели також пропагандивний наступ. У лісі на кожному кроці валялись летючки, в яких польський уряд закликав повстанців здати зброю, обіцяючи "помилування". Однак урядові звернення не мали успіху. Хоч ситуація склалася дуже важка, моральна стійкість підпілля була й надалі висока. На південному Закерзонні мені були відомі два випадки співпраці з ворогом - на це згодилися Вишинський і бойовик надрайонового референта СБ Потапа. Завдяки Старому, загрожених повстанців вдалось своєчасно повідомити, тому в Перемиськім надрайоні провокатори не мали великих успіхів.

Орлан повернувся щойно в серпні.

"Богу дякувати, ви всі живі тут, а то ми боялись, що той підляка вас тут понакривав", - були його перші слова до нас. Опісля розказав, що Вишинський ще до його приходу прибув на зв'язок до Стяга і той малощо не поплатився життям.

Вишинський явився на півночі з провокативною групою МВД і, як можна було сподіватись, нав'язав контакт з місцевими підпільниками, яких уже знав давніше. Сказав їм, що несе пошту від Орлана, а також іде з усними звідомленнями, тому мусить персонально бачитись з провідником. Про його прибуття повідомили Стяга. Той подумав, що біля Орлана мусіли зайти важливі зміни, отож сам вийшов на зв'язок. Місце зустрічі було в тому самому ліску, де Стяг бачився з Вишин-ським минулого року. Провідник розпорядив своїм зв'язковим затримати "боївку" Вишинського віддалік від місця зустрічі, і хоч Вишинський дуже наполягав, щоб "боївка", заради безпеки, ішла на стрічу з ним, зв'язкові, однак, знали, що раз Стяг наказав привести його самого - так і має бути.

"Насамперед давайте листа від провідника Орлана" - такими словами привітав Стяг Вишинського. Рішучий тон Стяга на мить спантеличив Вишинського.

"Не маю при собі записки, залишив її з хлопцями. Нам треба піти до них і забрати", - пролепетав розгублено.

Стяг умить зорієнтувався, що з ним не чисто. Хіба ж хтось при здоровому глузді залишить пошту з охороною, коли сам іде вже на зустріч з провідником. Він ще поставив Вишин-ському кілька питань і вже не сумнівався, з ким має діло. Не промовивши більше слова до нього, Стяг нараз кинув своїй охороні наказ відступити, і всі вони блискавично відбігли в протилежну від позицій провокативної групи сторону лісу.

Вишинський також не гаяв часу, зразу побіг до своєї групи. За короткий час емведисти відкрили шалений вогонь, одначе група Стяга встигла відбігти вже доволі далеко. Стяг дуже врадувався прибуттям Орлана, тепер оба журились тим, що діється у нас.

Розповів нам Орлан про такий же важкий стан підпілля у північних теренах, про постійні бої УПА, про голод серед повстанців, а також про те, що арештують і розстрілюють селян. На жаль, час і всі дальші переживання витерли з пам'яті деталі його звідомлень.

Про краківський "котел" Стяг уже довідався від своєї кур'єрки Ґени. Вона приїхала на призначену зустріч зі мною день після моєї втечі й також попала в "котел". Посидівши там кілька годин, зуміла довідатися від о. Денька про мене та про те, як я втекла. Зробила те саме: пішла в коридор, ніби до туалету, і тоді подалась до сходів та вискочила тим же вікном, що і я. їй було легше, бо мала при собі гроші та документи. Вернувшись щасливо до Стяга, Ґена розказала йому про все. Стяг передав мені признання. Він повідомив Орлана, що Зенчика взяв додому начальник краківського УБ, який, мабуть, був бездітний.

Ще один ніж у свіжу рану. Наш син буде виростати в хаті ворога, який винищував нас... З таких рук вирвати його в той час не було надій.

Не зважаючи на безнастанні облави на ліси, Стяг надалі жив у бункері. З притаманною йому енергією, він тоді готував літературу відділам УПА на півночі, які збиралися в рейд на Захід, і зразу розмножував її на циклостилі, що мав у бункері.

Орлан не погоджувався з думкою Стяга щодо перебування в бункері. В лісах, де донедавна перебувало багато повстанців, військо дуже ретельно шукало бункерів. До того, зустріч з Вишинським, що відбулась уже вдруге в тому ж лісі, де був побудований бункер, переконували Орлана, що Стяг повинен залишити свій бункер. Він наполягав, що краще перебути Стягові якийсь час наверху, а коли трохи вспокоїться, побудувати нове укриття. Одначе Стяг був іншої думки.

- Наверху я не могтиму працювати. Сидіти і чекати, поки якийсь Ванька застрелить мене з-за дерева, немає глузду. Вже краще залишитись в бункері. Звідси зможу хоч ще повоювати з ними, - відповідав Орланові й таки не залишив бункеру. Він зворушливо попрощався з Орланом, який мав відійти в Україну.

"Ідіть в Україну і занесіть туди моє серце", - були його останні слова на прощання. Міцно обнялись, і сльози заблистіли їм в очах. За ті два з половиною роки спільної боротьби вони не тільки пізнали себе у праці, але й здружилися...

З польської преси ми довідувались про бої наших відділів УПА на території Чехо-Словаччини. Нас важко вразила вістка про долю славного сотенного Бурлаки, якого вдалося взяти живим чеській військовій частині. Така ж сумна доля зустріла капеляна УПА о. Кадила.

***