ТИСЯЧА ДОРІГ

Одного разу, коли після відправи, яку провів Орлан з місцевими тереновими провідниками, вони зі своєю охороною вже збирались відходити від нашої групи, Хрін запропонував заспівати разом на прощання. Він дуже любив співати. Пісня була його пристрастю, хоч не втішався особливо гарним голосом. Стали гуртом, і один з них тенором затяг сольо Думу про Сірка, Як дійшло до: "гей, димом небо вкрило" - влились усі голоси, і могутня чарівна дума полинула серед лісу. Я слухала заворожена, міркуючи: "Стрінулись уперше в житті, ніхто ними не диригує, не подає ноти, навіть не знають, хто яким голосом бере, а, як заспівають, аж мороз іде поза шкуру. Хоч того дару нам не пожаліла природа".

- Ну, завтра тут напевне буде облава, - завважив Птах, коли закінчили співати.

- Але вже нас тут не буде. Якщо чули нас селяни або пастухи, то тільки раді були, що ще співаємо, - відказав надрайоновий провідник Самбірщини Зов.

Повстанець відмовився від багатьох речей, однак не міг відмовитись від усього, бо тоді він перестав би почувати, просто перестав би бути людиною.

За тих кілька днів спільного квартирування ми зжились з групою Зова більше, ніж з іншими повстанцями по дорозі. Я особливо подружила з Тарасом. Він був у вишитій сорочці, і це помогло мені пригадати собі його з львівських часів. За німецької окупації Тарас був студентом львівської політехніки. Завжди носив чудово вишиті сорочки, стрункий, чорнявий, дуже вродливий, з ніжними рисами обличчя. На жаль, Тарас хворів на туберкульозу. На його щоках горів нездоровий рум'янець, головно над ранком, коли був перевтомлений нічними маршами. Однак тримався бадьоро, ніколи не жалівся і навіть у незавидних підпільних умовинах займався інтелектуальною працею. В ту пору він працював над темою "Українське право", вже систематизував матеріяли з княжої та козацької доби. Писав це минулої зими і думав закінчити наступної, бо влітку, працюючи в терені, не мав часу присвячуватись писанню. Тарас попросив Орлана прочитати його конспект і висловти свою критичну думку. Мені було цікаво опісля почути опінію Орлана.

"Це нелегка тема, і Тарас не має можливости опрацювати її глибинно. Він не має доступу до потрібних джерел. В наших умовинах не можна й думати про підготову такої праці. Він хлопець розумний і навіть те, що напише, буде цікавим для рядового підпільника, а головне молоді, яка не має доступу до добрих книжок", - міркував Орлан.

Надрайоновий СБ Зимний був розважна і життєрадісна людина. Розповідав нам багато про емведівські прийоми, їхні способи вербування агентів, особливо з-посеред дівчат. Цікаві були його відносини з начальником обласного МВД у Дрогобичі, Сабуровим. Той писав до Зимного листи і залишав у запідозрених хатах. Писав, що знає, в які села заходять повстанці групи Зимного, навіть подавав дати, коли вони там були і коли прийдуть знов. Іншим разом писав, що Зимний даремне підозрює такого то селянина в агентурній роботі, також, що ще цього року зліквідує такого то повстанця і називав псевдо. Взагалі листи Сабурова були безличні, само-впевнені, писані з метою психічно тероризувати Зимного, а також з наміром посіяти недовір'я до населення, а то й у самому середовищі повстанців.

Слухаючи його, ми, "закерзонці", здивовано вигукували і твердили, що в нього є "внутренник", або агенти серед людей, до яких заходить. Зимний лише посміхався: "Все перевірене". Видно було, він мав свої пояснення, але не поділявся ними. Сабуров навіть "просив" Зимного "свіжої літератури". Зимний йому відписував, мабуть не менш зухвало, як писав Сабуров до нього, і до листа долучав свіжу літературу. Нехай читає, ми не ховали наших писань, вони були в нас найсильнішою зброєю.

Проте ми знали, що наша правда не впливає на сабурових, у них були свої інтереси. Він не тільки що належав до панівної кляси большевицьких вельмож, але ще й був російським шовіністом. Обласний начальник МВД - це наймогут-ніша фігура в області, особливо в теренах дій повстанців, сильніша навіть за секретаря обкому. Свою владу сабурови заздро берегли за всяку ціну, й оце почуття всевладности було сильним імунітетом проти таких моральних вартостей, як правда і справедливість.

Зов, на відміну від Зимного, був тихий, діловий, не говорив багато. Проте підзвітні уважали його справним організатором.