ТИСЯЧА ДОРІГ

Бункер ГОСП'у був набагато просторіший за пересічні бункери підпільників. Він складався з двох великих кімнат, сполучених довгим коридором, у стінах якого були видовбані харчовий магазин, а подалі - туалет. В одній з кімнат працювали Полтава і Доля, у другій - Херсонець.

Засадничо не було строгого розподілу житлового простору. Розподіляли тільки місця праці та відпочинку, а поза тим жили колективом і харчувались однаково. Проте кожний почувався більше "вдома" там, де працював і відпочивав. Херсонець згуртував біля себе хлопців з охоронної боївки, тож силою обставин жінки опинились у кімнаті Полтави. Щоправда, Дарка була там лиш тимчасово, вона мала відійти зимувати в інший бункер. Шестилямпове радіо стояло в кімнаті Полтави. В кожній кімнаті було по два двоповерхових ліжка, довгий стіл, присунутий однією стороною до стіни, за яким могло свобідно працювати по п'ять осіб. В кутку був столик з письмовою машинкою. В Полтави цей куток був Надиною "кімнаткою", яка суботами ввечері перетворювалась у лазничку для жителів кімнати. У другій хлопці мали свою лазничку. В одній з кімнат була кухня з плитою нормальної величини, де варилась їжа.

В бункері мило вражала тепла родинна атмосфера, яку великою мірою створювала присутність жінок. Небагато можу сказати про Марію Дмитренко, бо не мала змоги пізнати її ближче. Виглядом вона була брюнетка, низька на зріст і доволі повненька. Робила надто серйозне враження, і це створювало для мене деяку перешкоду в нав'язуванні з нею розмови. Вона повезла пошту до Тараса Чупринки і повернулася незабаром перед нашим відходом.

Надя була з 1924 року народження, із Золочівщини, тендітна, голубоока й гарно збудована. Носила прекрасні довгі золоті коси, що короною обвивали її голівку. З підпіллям співпрацювала ще з німецької окупації, коли то в хаті її батьків проживала дружина провідника Дмитра Маївського враз із сином-немовлям. Тут у ГОСП'і Надя також виконувала деколи завдання кур'єрки, але найбільше - секретарки. У всьому, що робила, була старанна й точна і друкувала на машинці надзвичайно швидко. Та й взагалі, все, чим розпоряджала, було в неї у взірцевому порядку, а також більш за інших дбала про чистоту в бункері. Так і нагадувала собою викупане золоте гусятко. Працьовита, скромна, без претенсій, а водночас витривала в трудах - оце Надя, яка мені запам'яталась з ГОСП'у.

Дарка, яка була молодша за Надю на три роки, походила з поблизького села Коршева. Батько її помер під час війни, був залізничником. Залишилась мати і малий братчик. Гарненька собою, з темним волоссям, що кучерявилось над чолом, і ямочками на щоках, вона виглядала беззахисно і дитинно. В підпіллі новичка, її забрав до свого бункеру наречений, коман-дант боївки в цьому кущі, після того, як їхню хату розконспі-ровано і Дарці загрожувало арештування. Він власне забезпечував ГОСП харчами. Коли ми прибули, його вже не було серед живих, загинув улітку 1947 року. Щоб не залишати Дарки з хлопцями, які влітку мали роботу в терені й мусіли б часто покидати дівчину саму в бункері, Полтава дав розпорядження привести її до бункеру ГОСП'у на деякий час. Тут вона писала на машинці та вела господарку.

Присутність дівчат у бункері мала також і негативний вплив на оточення, викликала конфлікти серед бойовиків з охорони. Коли їхні залицяння до машиністок не давали бажаних результатів, докоряли їм з іронією: "Думаєте, раз ви опинились тут, так дістанете командирів". Розуміється, це завважували Полтава й Горновий і старались теплим настав-ленням до хлопців злагіднювати їхню гіркість до дівчат.

Від Полтави ми довідалися, що МҐБ арештувало провідницю УЧХ Катерину Зарицьку ("Монету"). Про цей випадок він нам розповів приблизно таке.

Наприкінці літа того ж 47-го року Полтава вислав Надю з поштою до Тараса Чупринки. Вона мала передати її Монеті на визначенім пункті в Ходорові, біля Львова. Треба сказати, що в Ходорові Монета влаштувала в довіреній родині свого сина і деколи навідувалась до нього. Монета нераз бувала в ГОСП'і, тож знала Надю особисто. Вони зустрілись, Надя передала їй пошту, трішки поговорили і розійшлись. Відійшовши неподалік, Надя пристала біля вітрини крамниці, оглянулась. Вона бачила, як до Монети приступила якась жінка, вони привітались, розціловуючись. Виходило, була з нею близько знайома. Це все, що Надя бачила, а решту довідався Полтава вже з листа від Тараса Чупринки.

Того ж дня гебісти схопили Монету в Ходорові. Вона заховала при собі отрую, однак не мала можливости або не хотіла її зажити. Догадувались, що, можливо, принагідно зустрілась із жінкою Лемика, що проживала в Ходорові зі своєю дитиною. Жінка ця вже була арештована, потім її випустили, і, можливо, за нею слідкувало МҐБ. Зустріч з тією жінкою могла розконспірувати Монету. Однак це були лише здогади, покищо нічим не підтверджені.