ТИСЯЧА ДОРІГ

Найприємнішою порою в ГОСП'і були вечори, коли сутінки сповивали темним покривалом гори. Емведівські групи ночами не оперували, навіть якщо вдень і нишпорили в лісах. Через те вечорами спадало нервове напруження, можна було більше зосередитись, перенестись думкою в інший світ. Тоді то відбувались в тому бункері цікаві дискусії, в яких брали участь Полтава, Горновий, Орлан, Херсонець і Марія Дмитренко, поки там була.

Вони говорили про перспективи підпільної боротьби в сучасній політичній ситуації, розглядали можливості її далі вести. Також задумувались над доцільністю величезних втрат, яких зазнавали ми і населення, яке нас підтримувало. Співрозмовники розглядали, чи існують інші можливості ставлення опору, які замінили б підпільно-збройну боротьбу і заощадили б у людських жертвах. Однак доходили до переконання, що в політичних обставинах, які існують у совєтській імперії, іншу, легшу форму боротьби неможливо застосувати. Такий висновок підтверджувало багато фактів.

Спроба залеґалізувати частину підпільних кадрів виявилась невдалою. При такій детальній перевірці органами МВД правдивости документів свіжопрописаного мешканця в кожній місцевості, перевірці його минулого, члени підпілля скоріш чи пізніш були приречені на виарештування. Навіть якщо б і пощастило зберегтись небагатьом з них, вони були б змушені жити так обережно, згідно із законами окупанта, що про будь-яку їхню заангажованість у діяльності нелегальної організації не могло бути мови. Цей засіб можна б ужити, з великим риском, тільки для збереження людей, а не як застосування нової форми руху опору. А боротись треба було, щоб не дати народові забути свого імени і не допустити до затрати його історичної пам'яті. Залишався, отже, лиш один спосіб боротьби: підпільно-збройний. В умовинах миру та суцільного незаінтересування світу українським питанням, такий спосіб боротьби був найважчий, потягав за собою дуже великі жертви, але він був єдиний і кращого вибору ми не мали.

Виходячи з такого становища, люди на керівних позиціях випрацьовували тактику підпільної боротьби в підсовєтських умовинах. Цьому питанню присвятив Орлан брошуру Форма і тактика нашої боротьби під сучасну пору, яку написав узимку 1947/48 років.

У дискусіях щодо завдань інформації та пропаганди прикладали найбільше уваги на поширювання визвольних і державницьких ідей серед молодого покоління, з особливою увагою до східніх областей.

Уже в повоєнних роках підпільники часто мали нагоду в різних обставинах зустрічатись зі своїми східніми земляками та провести з ними неодну розмову. У висновку, майже всі керівники підпілля дійшли до переконання, що старше покоління, виморене голодами, залякане репресіями, вже настільки зневірене, що його навряд чи можна зацікавити новими ідеями. Вище однієї ідеї, а саме - вижити, не звернувши на себе уваги "властей", йому важко було піднятись.

Розповідав Горновий, що минулого літа стрінув у лісі трьох інженерів-лісників. Він поговорив наперед з кожним зокрема, потім з усіма разом, ознайомлюючи їх з тим, хто такі повстанці та за що вони ведуть боротьбу. Всі троє були в середньому віці. Вислухали вони його мовчки, а один у розмові наодинці сказав зовсім відверто: "Мені все те байдуже, не хочу ні за що боротись, бо життя навчило мене одне: "тіше будеш, дальше зайдьош". Зате багато легше було знайти спільну мову з молодшим поколінням. Молодь без великих вагань сприймала ідеї визвольної боротьби. В обговорюванні власне цих питань цінні завваги і коментарі висловлював Херсонець, сам вихованець большевицької системи.

Для поборювання підпілля большевики запрягли всі засоби інформації, затоплюючи в брехні і знеславлюючи його учасників, пришиваючи їм агентурну роботу на користь чужих розвідок. У теренах, де діяло підпілля, большевицька пропаганда ще не мала надто "великого впливу. Одначе у східніх областях населення небагато знало про підпільну боротьбу і формувало свою думку про неї під впливом офіційної пропаґанди. Для них треба було видати брошуру, в якій доступно з'ясувувалось би питання: хто такі повстанці й за що ведуть боротьбу.

Таку брошуру взявся опрацювати Полтава. При всебічному обговорюванні положень, які треба порушити в брошурі, виринуло наприкінці питання її назви. Пропозицій було кілька, між ними одна, "Хто такі бандерівці та за що вони борються", запропонована Полтавою. Всі згоджувались, що така назва відразу приверне увагу читача, а отже, сповнить свою місію. Окреслення підпілля назвою "бандерівці", спопуляризованою ворожою пресою і радіом ще за німецької окупації, стало відоме не тільки по всій Україні, але й по всьому Радянському Союзу ще під час фронтових дій. У Червоній армії, що просувалась теренами дій повстанців, велась пропаганда проти "бандерівців", а війська НКВД були заангажовані в боротьбу з УПА. Вернувшись після війни додому, радянські солдати рознесли цю назву по всій імперії, називаючи нею також боротьбу УПА.