У карнавалі історії. Свідчення

У Москву я привіз український самвидав, інформацію для «Хроніки».

Галя Габай, дружина арештованого поета Іллі Габая, автора багатьох колективних листів, приїхала з Ташкента (там відбувалось слідство у справі Іллі) і розповіла про суд над десятьома кримськими татарами. Татари ще раз показали нам, демократам, силу руху, який підтримує весь народ.

Досі на процесах опозиціонери більше чи менше пом’якшували свою позицію — одні з тактичних міркувань, інші через аполітичність, треті вважали, що дискусії з псевдосуддями безглузді.

Усі три позиції обґрунтовані. Та коли знаєш, що за тобою — весь народ, то твоя доля, твої погляди, тактика на суді відходять на задній план.

По суті, вперше політичні поводились на процесі, як політичні на дореволюційних процесах. Вони викривали суддів на кожному слові й не приховували своєї ворожості до катів.

Татари почали бій вже на формальній частині судового допиту: прізвище, ім’я, по батькові, національність, партійність та інші анкетні дані підсудних.

Вони поставили вимогу, щоб процес висвітлювався у пресі, щоб на ньому були присутні спостерігачі від ЦК КПРС і Радянського уряду (бо ж судили фактично не десятьох осіб, а народ) і т. д.

Спочатку до зали впустили тільки кагебістів. Тоді татари заявили, що участі в процесі не братимуть. Людей впустили. Коли декілька осіб почали записувати допит підсудних, кагебісти забрали записи.

Міліціонери-узбеки, які охороняли будинок суду, тихо висловлювали співчуття татарам та ненависть до росіян.

Мій давній знайомий Ролан Кадиев, типовий інтеліґент (за що з нього по-дружньому підсміювались його друзі-робітники, згадуючи, як він, товстун, стрибав з вікна вагону, коли їх, представників народу, везли етапом з Москви у Ташкент). Він до суду голодував на знак протесту проти того, що тюремники відмовились дати тим, хто перебував під слідством, юридичну й політичну літературу.

Галя розповідала, що цей товстун був худий, як скіпка, і ледве рухався. Але тримався дуже сміливо й гідно. Він, як і решта, відхилив прокурора, жорстокі вироки й цинізм якого були добре знані (за законом підсудний може відхилити усіх офіційних представників влади). Кадиєв відхилив також і судцю, як члена КПРС, — одне із звинувачень полягало якраз у тому, що татари виступали проти політики КПРС. Значить, суддя, як член КПРС, — зацікавлена особа. З юридичного погляду це достатня підстава для того, щоб відхилити суддю.

Коли одного з підсудних запитали, чи його раніше судили, він відповів: «Так, у 1944 році разом з усім народом, звинуваючи у зраді Батьківщини!»

Використання формальної радянської законності у нашому русі новиною не було. Але татари здійснили його на цьому процесі до кінця, майже за всіма пунктами.

Судді і КДБ скаженіли, і, мабуть, шкодували, що допустили народ у залу і що судять за легкою статтею — за «наклеп» на радянський лад — до трьох років.

Свою злість вони зігнали на Галі Габай. Їй запропонували забратися з Ташкенту упродовж 24 годин.

Про те, як закінчився процес, я довідався пізніше. Суд тривав близько місяця. Після закінчення процесу кримські татари (500–700 чоловік) влаштували сидячу демонстрацію біля будинку ЦК КПРС. Міліція її розігнала.

Схвильований процесом, новими документами про злочинство 44 року, розмовами з представниками кримських татар, я написав велику статтю про татарську національну проблему. У ній я розглянув спочатку «реабілітацію» (?!!) татар 1967 року — Указ Верховної Ради. Указ підлий. По-перше, у ньому пояснюється, що у життя ввійшло нове покоління (натяк на те, що старе покоління — цілий народ — злочинці і засудили їх заслужено), по-друге, кримських татар названо «татарами, що раніше жили в Криму» (тобто як окремої нації їх більше немає), по-третє, сказано, що вони вкоренились у Середній Азії (вершина цинізму — за народ вирішили, що він вкоренився на чужій землі). Милостиво дозволено їм жити скрізь у СРСР «відповідно до загального паспортного режиму» (зумисне, щоб не дати татарам змоги за «паспортним режимом» жити саме в Криму, у кримських селах запровадили паспорт. Треба сказати, що це не було пов’язано із всезагальною паспортизацією селян, що почалася тільки у 1976 р).

Коли кримський татарин поселяється у кримському селі явочним порядком, то міліція має право — відповідно до «паспортного режиму» — виселити його за 24 години. Така діалектика політики в СРСР — будь-яку сторону своїх законів, формально гуманну чи відверто антилюдяну, вони використовують проти людини: рівність статей — проти жінки, класову «справедливість» — проти робітників, селян й інтеліґенції, паспорти — проти кримських татар, робітників, селян, дисидентів, відсутність паспорта — проти колгоспників. Будь-яка розумна і гуманна ідея стає новим способом гноблення людини.

Але що ж таке «реабілітація народу»? Це визнання того, що народ може бути злочинцем.